"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Сулима знову спiткнувся i сердито сплюнув. А що з ним чинити? Як з
Кирпи ту жадобу вибити, пропаде ж бо. А в загiн його треба неодмiнно
взяти, хоч у Кодацi людиною стане, бо, зда║ться ж, по-справжньому ще й
пороху не нюхав.
На сiчовому майданi бiля ганебного стовпа побачив Сулима гурт козакiв i
собi звернув до них. З обох бокiв до ганебного стовпа було прив'язано двох
молодих козакiв. Один високий, з рудими вусами, другий ще тiльки-но зачав
вирощувати пiд носом сякий-такий пушок. Бiля них лежав ворох ки┐в, стояли
ночви горiлки. Козаки пiдходили по черзi, випивали по коряку горiлки,
утирали вуса, неквапливо вибирали кия позамашнiшого та й перiщили
засуджених по спинах, приказуючи:
- Оце щоб знали, сучi сини, як красти та наш курiнь ганьбити! Ми за
ваше злодiйство всiм куренем розквитувались, розквитуйтесь i ви сво┐ми
спинами. Щоб бiльше честi козацько┐ не губили!
- Спасибi за науку! - як велить звичай, дякували засудженi лиходi┐. -
Вдруге не будемо губити козацько┐ честi.
Сулима також випив горiлки, вибрав кия, розмахнувся... Але не вдарив.
Молодий злодiй з сякими-такими вусами благальне дивився йому в очi, нiмо
волаючи рятунку.
- Ти хто такий, бiсiв сину? - сердито запитав Сулима.
- Панько Макуха, батьку, - хрипло озвався молодик,
- Ти, я бачу, й справдi макуха! - з презирством сказав Сулима, бо над
усе зневажав крадi┐в - Не знайшов нiчого лiпшого, як на базарi красти! Та
ти хоч порох нюхав коли?
- Нi, - тяжко зiтхнув Макуха, - ще не доводилось.
- Тепер ки┐в понюха║ш. Давно прибув на Сiч?
- По веснi, батьку.
- А ти хто за ┐ден? - запитав Сулима другого.
- Савка Щербина, - озвався той басом. - Спасибi вам, пане отамане, що
хоч запитали, як мене звати.
- Сто копанок вам у боки! - процiдив Сулима. - Чортовi гультя┐! Не з
того ви почали сво║ козакування. Загинете марно, нiяка собака за вами й не
гавкне. Не ки┐в бiля ганебного стовпа могли б заслужити, а слави. I честь
козацьку ще вище б пiдняли. А так заб'ють вас до смертi - i по тому!
Сплюнув отаман, кинув кия, буркнув: "Не хочу об вас i руки бруднити" -
i пiшов. Вiн органiчно не мiг переносити, коди гурт б'║ одного, а той
навiть змоги не ма║ захищатися. Розумiв, що козаки чинять справедливо,
караючи злодi┐в На Сiчi житт║во необхiдно пiдтримувати сувору дисциплiну,
iнакше Сiч втратить ту силу, котру жоден ворог перемогти не може. Розумiв,
i все ж йому було шкода тих двох молодих телепнiв, що так безглуздо
гинули, - в таких випадках злодi┐в забивали киями на смерть, -не принiсши
нi користi, нi добра сво║му народу, не лишивши нiчого свiтлого на сво┐й
землi. Скiльки ще ┐х таких, молодих бевзiв, котрi розтринькують сво║ життя
по дрiб'язку, забуваючи, що живуть вони в цьому свiтi один лише раз...
Зненацька на майданi почувся крик:
- Павлюк! Павлюк прибув!
Сулима рвучко оглянувся: на сiчовий майдан вже виходили рiвними рядами
козаки-ре║стровцi в голубуватих кунтушах. Попереду, широко ступаючи й
осмiхаючись, простував чорнявий сотник з свiтлими i чистими очима, що
квiтли на його засмаглому лицi, наче ромашки.