"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

товаришiв поминали, щоб земля ┐м пухом була, аби добре козакувалося ще й
на тому свiтi. Так i спорожнялися ┐хнi гаманцi до останнього осьмака. Хто
все життя зi смертю в обнiмку, тому не грiх i повеселитися, гопака
вшкварити, горiлку в товариствi пити. Бо ж на тiм свiтi горiлки не дадуть.
Але не такий був Кирпа. Кожний щербатий орт, таляр, роздобутий в
походах, вiн похапливо запихав до сво┐х торбиночок, i очi його горiли
жадобою. Вiн i в шинку намагався випити на дурничку. Козаки зневажали його
за ту жадобу, та зневага з нього скочувалась, як з гусака вода ..
Сулима спiткнувся, так непри║мно було це згадувати. Переповiдали йому
козаки... Якось гуляли вони в шинку. Поткнувся туди й Кирпа. Остап
Кикошенко, так, зда║ться, Кикошенко першим його запримiтив.
- Хлопцi! - загорлав на увесь шинок. - П'║мо й гуля║мо! Пан осавул нас
вгощатиме!
Козаки реготали, аж шинок трiщав. Кирпа, котрий за-никнув до шинку з
надi║ю хильнути на дурничку, почувши таке, позадкував було до дверей. Але
шлях йому загородили.
- Що це ти, пане осавуло, - пiдiйшов до нього Кикошенко, - понагрiбав
золота в торбиночки, а сам на чужий коровай?
- Що ви, що ви, - розгубився Кирпа. - Яке злото? Щербатий шеляг у мене
ще, може, й знайдеться, а ви - злото. Та я не пам'ятаю, коли востанн║ щире
злото й тримав у руках.
- Га-га-га!.. - регоче Кикошенко. - А коли ми тебе полапа║мо за боки,
га? Та ще й витрусимо тво┐ торбиночки, га?
- Не ма║те права! - позадкував Кирпа. - Я самому кошовому на вас
поскаржуся!
- Скаржся! I не тiпайся, жмикруте. Ми на тво║ злото не зазiха║мо, бо в
нас i сво║ сьогоднi водиться. А завтра не буде, то й бiс iз ним. Завтра i
без злота проживемо.
З цими словами Кикошенко витягнув з шароварiв капшук, помахав ним перед
носом Кирпи.
- Чув, як дзвенить?
- Дзвенить, дзвенить, - погодився Кирпа. - Мабуть, добра монета...
- Та вже ж не якесь лайно в капшуку, а щире злото. -I Кокошенко висипав
собi в жменю кiлька блискучих талярiв, сунув пiд нiс Кирпi. - Бачив, яке
добро?
- Проп'║мо! - кричав Кикошенко. - На бiсового батька воно здалося.
Кирпi забракло повiтря - жменю талярiв протринькати? З трудом ковтнув
слину, ще раз перепитав:
- I ото прогуля║те всi таляри?
- До останнього! - не вгавав Кикошенко. - Будемо шкварити гопака та
спiвати пiсень. А тобi жалко? Чужого добра? - Пiдморгнув козакам,
повернувся до Кирпи: - Хочеш, i ця жменя талярiв буде тво║ю?
Кирпа аж кинувся до Кикошенка.
- За так?
- Нi, за так тiльки комарi гризуть. А ти лiзь пiд стiл i кукурiкай там.
- Як? - не второпав Кирпа.
- А так, як пiвнi кукурiкають, - уточнив Кикошенко.
- I жменя талярiв буде мо║ю?
- Тво║ю ..
I Кирпа полiз пiд стiл. Кукурiкати...