"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Кинь, осавуле, цей вертеп, - мовив тихо. - Не гаря-чися, як курка,
котрiй приспiчило нестися, а вона не знайде пiдходящого мiсця. Тягни з
умом i спокiйно.
Кирпа зробив останнiй захiд i так схопив сокиру, що трохи було не
зламав, спiткнувся i впав. З численних торбиночок, що висiли у нього на
поясi, так i сипонув на землю осавулiв скарб. Чого там тiльки не було:
срiбнi празькi грошi, пiвгрошi з Кракова, галицькi срiбнi монети,
литовськi динарi┐, татарськi дирхеми, дукати, угорськi фло-ринки, великi
срiбнi таляри, левки, рiзний дрiб'язок, що складався з шосткiв, ортiв,
чверток, осьмакiв. Все, що було колись в обiгу на Укра┐нi, знайшло свiй
притулок в торбинках осавула Кирпи.
- Якби до тих срiбнякiв та ще розум, - похитав головою Сулима i, однi║ю
рукою взявшись за сокиру, хитнув нею легенько i вийняв. - Ось так,
осавуле. Не дурну силу треба прикладати, а кебету, вмiння. Гонору в тебе
забагато, а толку катма!
Кирпа, увесь червоний, рачкуючи на землi, збирав свiй скарбець.
Сулима махнув рукою, сплюнув i хотiв було йти, але Кирпа наздогнав
його.
- Пане отамане... Але ж я осавул, а не простий козак. Я ще сво║ доведу.
Ви ще побачите, хто такий Кирпа i на що вiн здатний!
- Спробуй, - сказав Сулима. - Може, що й вийде з тебе. Вiзьму я тебе у
свiй загiн, може, й вивiтриться з тебе ота пиха та зневага до товариства.
А сво║ ти в i Кодацi доведеш.
- I доведу!
- Доводь, - сказав Сулима на ходу. - А поки що бери cокиру i рубай з
усiма. Старшим лишаю Дмитра Гуню.

- Кирпа схопив сокиру i люто нею затряс.
- О, ви ще дiзна║тесь, панове-братове, хто такий осавул Кирпа!
Нiхто тодi не вiдав, яку чорну роль вiдiгра║ у життi Сулими осабул
Кирпа!
...Вiд Громово┐ балки Сулима попростував степом до Днiпра, звiдти також
неслося завзяте цюкання сокир. Там Савран з сво┐ми людьми майстрував
драбини. Сулима йшов степом навпрошки, розсовуючи руками густу тирсу, наче
той очерет у плавнях. Пiд ногами сичали гадюки, котрих було чимало в
степах, але Сулима не звертав на них уваги. Старий Нечуйвiтер дав йому
колись випити зiлля, i звiдтодi гадюча отрута на нього не дiяла... Отаман
iшов i думав про осавула Кирпу. Звiдки в нього зневага до козакiв, ота
пиха, бундючнiсть, котрою так i нашпигований, як смажене порося хроном?
Звiдкiля жадоба до грошей? В пани так i преться... Забагатiти хоче,
труситься над кожним таляром, торбиночки ними набива║. Спить i бачить себе
багатим та можним старшиною. Чи й паном ясновельможним. О, такий, дай йому
тiльки владу, швидко й козакiв на хлопiв оберне! Як ре║строва старшина.
Вона ж i продала Тараса Трясила та його лицарiв. Коли б вона не знюхалась
з ляхами - Кон║цпольський не придушив би повстання. От Кирпа з тi║┐
породи. За злото i рiдну матiр не пошкоду║, i батька продасть...
Пiсля вдалих походiв у козакiв завжди дзвенiло в капшуках. Але нiхто з
них не молився на той дзвiн, не розпихував його по торбиночках чи
вузликах. Радi, що завелася копа грошей, козаки юрбою валили в шинок, пили
горiлку, спiвали пiсень, танцювали, згадували минулi походи, полеглих