"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Шеляга за душею нема║, а на старшину рота дере.
- Не шелягом цiну║ться людина, - на диво спокiйно вiдказав Ярема. - В
декого шелягiв, може, забагато, а кебети чортма! Пихи ж то┐ на десятьох
вистачить, от i горлопанить, як дурний iз-за вугла!
- Голота! - крiзь зуби процiдив Кирпа. -Та я таку сiрому, як ти... Та я
тобi карка зломлю, та я...
А тут де не вiзьмись - Дмитро Гуня. Так i пiдскочив до Кирпи
потемнiлий, аж руки трясуться вiд обурення.
- То ти пан, виходить? - Гуня був ладен з кулаками кинутись на Кирпу. -
Пан, питаю? А ми хто? Бидло? Хлопи? Чули вже! Сюди, на Запорiжжя, ми
прийшли, щоб людьми стати, а не бидлом. А ти в пани прешся? На ши┐ нам
хочеш сiсти? Не вийде!.. З тебе такий старшина, як з мо║┐ сокири плавець.
На ось!.. - i скрутив Кирпi дулю - Понюхай, чим пахне! Чого кирпу вернеш?
I затям: я все життя панам сала за шкiру заливаю. I тобi заллю.
Вони вже ладнi були вчепитися один одному в петельки, як раптом
пролунав спокiйний, трохи насмiшкуватий голос:
- А чого це ви, як тi пiвнi, понастовбурчували пiр'я? Бiля них стояв
Сулима.
- Та ось... - Гуня важко дихав, - в козацькi пани лiзе один злостивець.
А я до нього в хлопи збираюся йти.
- Пане отамане курiнний! - Кирпа пiдбiг до Сулими. - Що ж це таке
виходить? Нiяко┐ тобi поваги до старшини. Такi огурнi та строптивi, що хоч
кiл на головi теши!
- Повагу, осавуле, треба дiлом заслужити, а не криком, - спокiйно мовив
Сулима i додав з жалем: -Ех ти, осавуле! Не той у тебе дух.
- Але я старшина! - закричав Кирпа, i його торбинки на поясi так i
затряслися. - Я старшина, i вони мусять мене слухати! Я Тм не простий
козак-сiрома!
- Не простий козак-сiрома, кажеш? - поспитав Сулима, i очi його
звузилися й потемнiли. -Ну, коли вже ти старшина, то ось... - Сулима
мовчки взяв у Гната сокиру, пiдiйшов до ясена i легенько цюкнув, але
сокира так i вп'ялася в деревину по самий обух. - Коли ти старшина, то
витягни сокиру.
- Нам це не в забарi... Одною рукою?
- Тягни одною, - знизав плечима Сулима. Кирпа хвацько пiдбiг до ясена,
схопив сокиру, рвонув на себе, але сокира - нi з мiсця. Кирпа тодi щосили
засмикав, пiднатужився, аж шия почервонiла.
- Зараз, пане отамане, один мент... - метушився вiн бiля ясена i ще
вище закачував рукава. - А може, я двома руками вiзьмусь?
- Хоч i трьома, коли ма║ш, - вiдказав Сулима. Ярема почав пирхати, Гнат
вiдвернувся й смiявся в кулак. Гнiв та обурення в Гунi вже минули, i вiн,
весело блискаючи великими чорними очима, кривив рот у посмiшцi. До них уже
звiдусiль збiгалися козаки й чмихали, ледве стримуючи регiт.
- Зараз я, зараз... - Кирпа плював на руки з такою заповзятiстю, нiби
хотiв ┐х вiдмити вiд вiкового бруду. А потiм з люттю накинувся на сокиру,
як на свого запеклого ворога, щосили засмикав ┐┐ обома руками, так, що й
ясен захитався, але сокира - нi з мiсця...
- Доведеться тобi, осавуле, позичати ще й третю руку! - кинув хтось
шпильку з гурту, i козаки зареготали.
Кирпа вже пiк ракiв, не пiдводячи голови. Гуня не втерпiв.