"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Стрепенувся Сулима, нiби вирiс на очах у козакiв, а дужий голос
задзвенiв молодо i завзято:
- Хто не бо┐ться смертi, хто хоче погуляти зi славою, ворогам голови
постинати, християнський люд з неволi визволяти, хто хоче, щоб слава нашо┐
матерi Сiчi ще вище злетiла, - збирайтеся в похiд!
Загудiв, заклекотiв майдан, наче велетенський вулик:
- Смерть ворогам!
- Скуштують пани козацьких шабель!
- У похiд, братове!
Кошовий пiдняв булаву, майдан поволi затихав.
- Панове молодцi! - сказав кошовий. - Я радий, що ви всi як один
вiдгукнулися. I вiрю, що лядська фортеця буде в наших руках. За давнiм
звича║м, як водиться, треба перед походом вибрати похiдного отамана.
Вибирайте самi, кого волi║те.
Гнатовi здалося, що першим крикнув: "Сулиму!" - Дмитро Гуня, потiм клич
той пiдхопив Остряниця, тодi Савран, а далi увесь майдан:
- Су-улиму-у!
Сулима зняв шапку, вклонився на всi боки.
- Дякую, шановне товариство, за ласку та довiр'я. Але ║ ще достойнiшi
мене отамани. пх i вибирайте.
- Сулиму-у! - заревiв майдан. - Волимо Сулиму-у!
Як i велить звичай козацький, Сулима тричi вiдмовлявся, але на сiчовому
майданi i втрет║ загуло:
- Сулиму-у-у!

Роздiл четвертий

Гнат востанн║ цюкнув сокирою, i високий граб, трiснувши, почав
хилитися, здригаючись i поскрипуючи гiллям.
- Стережись!
Ярема вiдскочив убiк, граб важко гуркнувся на землю, ламаючи кущi...
Вдвох з Яремою вони швидко обрубали гiлля й заходилися клинами розколювати
стовбур на двi рiвнi половини. По всiй балцi стояв трiск, чулося цюкання
сокир, гомiн козакiв, гупання зрубаних дерев. Роботи вистачало всiм. Треба
було чимало нарубати лiсу, поколоти i збити мiцнi та легкi мiстки, котрi
штурмовi загони перекидатимуть через рiв Кодацько┐ фортецi, i драбини, по
яких вони видиратимуться на мури.
- Витягуй люльку та закуримо, щоб за нами нiде не журилися, -
запропонував Ярема, як вони впоралися з грабом.
Ледве присiли, як почувся сердитий окрик:
- Чого шаровари протира║те, лайдаки? А рубати лiс за вас хто буде?
Гнат оглянувся, до них пiдходив осавул Кирпа.
- А хоч би i ваша милiсть, - спокiйно мовив Ярема. - Не велике ви цабе,
пане осавуле, як i сокиру в руки вiзьмете. А ми не лайдаки, а - козаки!
Гнат з подивом глянув на побратима. I не бо┐ться отаке казати. У
п'ятнадцять лiт треба бути смiливим, щоб рiзати у вiчi правду. Як он Кирпу
пересмикнуло вiд тих слiв! Не те що почервонiв, аж почорнiв. Наче хто в
шаровари йому ┐жака всунув.
- Слухай, лайдаче, що тобi старшина велить! - закричав Кирпа
верескливим голосом. - Розiйшлися, далi нiкуди! Вже й батькувати почина║ш.