"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Низового Запорозького iз вашо┐ згоди вiдкриваю. А про дiло, панове
молодцi, буде казати вам курiнний отаман, наш славний ватаг i лицар Iван
Сулима.
Сулима став поруч з кошовим. Випростався, гордо окинув блискучими очима
запруджений майдан.
- Козаки! Отамани! Лицарство сiчове! Шляхта не може спокiйно спати
доти, доки за порогами твердинею i оплотом Укра┐ни сто┐ть Сiч! - гримiв
Сулима, i голос його гучнiшав з кожною хвилею. - На Днiпрi, на святiй
укра┐нськiй рiчцi, якраз на Кодацькому порозi, вона спорудила фортецю i
поселила там нiмецьку залогу. Кода-цька фортеця вiдгородила нас вiд
Укра┐ни. Залога перехоплю║ втiкачiв, чинить над нашим людом звiрства i
наругу. Укрiпившись на Кодацi, ляхи з часом забагнуть ще ближче
пiдсусiдитись до Сiчi, аби оточити ┐┐ фортецями i задушити!
- Не бувати ляхам на запорозькiй землi! - крикнув високий худий козак з
чорними вусами, котрий стояв неподалiк Гната. - Не потерпимо душителiв у
себе пiд боком. Iнакше грiш нам цiна, козаки!
- Правильно! - залунали голоси!

- То - Дмитро Гуня, - шепнув Ярема, показуючи на високого та худого
козака. -Хоробрий лицар i добрий товариш. А ото бiля нього сто┐ть Яцько
Остряниця, також батькiв побратим.
- Не бувати ляшкам у нашому кра┐! - гудiв майдан. - Викуримо ос!
Сулима пiдняв руку, закликаючи до тишi.
- А злота у фортецi достобiса? - пролунав раптом хриплий голос. - Але
правду кажи, отамане!

Сулима метнув гнiвний погляд на той голос:
- Не знаю, скiльки злота у Кодацькiй фортецi, осавуле Кирпо, бо не
лiчив його.
- Кирпо, готуй капшуки та на пояс ┐х чiпляй! - глузливо крикнув Дмитро
Гуня. - Гляди, ще й пояс не витрима║, шаровари спадуть!
- Вiн його в пазуху нагребе, - почулося з iншого боку.
Майданом пронiсся смiх.
- Не в злотi рiч, осавуле Кирпо, - заговорив Сулима. - Я з десяток
фортець на сво║му вiку брав, але так i не нажив злота-срiбла. Бо не за
злото б'║мося ми, запорозькi козаки, не за червiнцi, а за волю свого
народу! I ║дина нам плата за кров нашу, за голови нашi, зложенi в боях, -
вiчна шана i дяка народу нашого вкра┐нського. А це - найвища плата, яку
тiльки можна одержати. Так я кажу, товариство?
-Так, батьку, так! - вiдповiв майдан.

А Сулима вже далi гримiв:
- Коли ви, укра┐нськi козаки, не хочете ходити у ярмi, коди ви багнете,
щоб Сiч наша твердинею стояла на страх ворогам, як надiя поневоленого
люду, збирайтеся у похiд. Я був на розвiдцi бiля фортецi. Вона мiцна, а
мури ┐┐ високi, а рови ┐┐ глибокi, та нема║ таких фортець, яких би не
взяло товариство. Чи так я кажу?
- Так, батьку, так!
- Зруйну║мо Кодак, i вся тут мова! - крикнув Дмитро Гуня. - Щоб i духу
лядського не було на Днiпрi!