"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

поставлену.
- Та вже якось подiлимо три бочки злота! - визивно кинув Ярема.
Осавул пирхнув, стовбурчачи вуса, I швидко вийшов з куреня.
- Iч, як йому замуляло! - засмiявся Ярема.
- Хто вiн за ┐ден?
-- А-а, - махнув Ярема рукою, - осавул Кирпа. До бою маклуватий, а до
злота хапкуватий. Бачив у нього торбиночки та вузлики за поясом? Носить iз
собою сво║ добро. Нiкому не вiрить, мабуть, 1 самому собi Каламутить
тiльки воду на Сiчi. Сам жаднюга i всiх на свiй аршин мiря║. А золото -
так i сонний бачить. Ласогубий, хоч i лемехуватий.
- В кожного своя мрiя, - додав Гнат.
Зненацька на майданi залунали позивнi звуки.
- Литаври! - звiвся рвучко Ярема. - Бiжiмо!
- Куди? - схопився й собi Гнат.
- На сiчовий майдан. Зараз вiдбудеться вiйськова рада.
- А що таке рада? - на ходу поспитав Гнат.
- Рада - це... - Ярема аж руками потряс над головою. - Найвища у нас. I
найстарша. Навiть за кошового отамана старша. Як ухвалять козаки на радi,
так i буде... Тiльки б встигнути ближче до литавр мiсце захопити, бо зараз
стiльки тих козакiв на майдан наб'║ться, що й грудцi нiде буде впасти...


Роздiл третiй

Отаман трубецький махнув бiлою хусткою: загудiли труби, як у похiд.
Сурми заграли, наче журавлi у високостi закричали... I стихли... А
журавлиний звук сурем та похiдний клич труб ще велично пливе над майданом.
Всi вiдчули: мандрiвочка пахне...
I тодi довбишi пiдняли колотушки, обтягненi повстю, i вдарили у
литаври. В одну мить пхнiй кличний звук злетiв над сiчовим майданом i
полинув над куренями, над гамiрливим базаром, по той бiк Коша, над
слобiдкою, над усiм Базавлуком i сягнув аж ген до Днiпра. I ледве
загомонiли литаври, як козаки почали вибiгати звiдусiль, на ходу надiваючи
шапки, весело казали один одному:
"Вiйськова рада!"
I на майданi нiби спалахнула величезна рiзнобарвна квiтка. Замиготiли
жовтi, червонi, зеленi, синi жупани, кунтушi, пояси, маком цвiли денця
шапок з ясного сукна, з золотими китицями, загупав майдан чобiтьми,
сап'янцями, босими ногами, заклекотiв луженими горлянками... Задимiли
люльки - глинянi, мiднi, деревинi, череп'янi i ще бозна-якi, i над
майданом вже зависли сизуватi тютюновi хмарки.
Кому не вистачало мiсця на майданi, хто не мiг уже й пальця втиснути в
юрбу, той вилазив на покрiвлi куренiв, i невдовзi й там зробилося тiсно. А
козаки все бiгли i бiгли, видиралися на вали, палiсади, набивалися у
сторожевi вежi, наче галки, всiдалися на деревах, виглядали з вiкон
дзвiницi...
Гнат Кодак та Ярема Летючий найпершi встигли на майдан i захопили мiсця
бiля литавр. Хоча натовп i тис на них чимраз дужче, вони трималися й не
поступалися сво┐м мiсцем. Гнат був схвильований, оглушений литаврами,
гомоном козакiв, i йому здавалося, що вiн залетiв бозна-куди, у далекий i