"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Крiпачка пана Даниловича. Корiв панських до┐ла. Христиною звали.
Маленька була, чорнявенька, жвавенька. Коли пота║мно зустрiчалися,
Христинка жалiлась менi: "Хiба ми бидло, що пан i за людей нас не ма║? Ми
не гiршi люди за пана, тiлько й того, що в нас фiльваркiв катма..." От ми
зiбралися з духом i пiшли до пана, в ноги бухнулись: хочемо побратися,
коха║мось ми... Пан аж витрiщився на нас. А тодi сво┐х гостей погукiв, а в
нього шляхта з усього Чигиринського староства гуляла, i каже: "Подивiться,
панове, на цю худобу, на оце бидло! - i на нас з Христиною показу║. - Вони
кохаються... побратися хочуть..." А шляхта в регiт. Пан Данилович i
кричить: "Прошу ясновельможне панство обговорити питання, чи може двонога
худоба кохатися?.." Шляхта була п'яна, давай галасувати... Зрештою,
зiйшлися на тому, що кохатися може тiльки уродзоне панство, а худобi
тiльки худоба й до пари... То хай, мовляв, цей хлоп з худобою i шлюб бере.
Цьому бидловi тiльки корова й до шмиги...
Гнат вмовка║, куса║ губи.
Ярема важко диха║ вiд гнiву, що так i тiпа║ його.
- Розказуй, брате, розказуй. Не тримай у собi горя. I Гнат далi веде
сумну i тяжку свою оповiдь:
- От пан i каже: "А що, панове, обвiнча║мо це бидло з коровою? Ото буде
нам розвага!.." Панство з палацу висипало, потягло мене на стайню, потiм
корову вивели... "Оце йому пара! - аж пада║ з реготу шляхта. - Чим не
краля? З рогами, з хвостом, ще й мука║". Привели коваля i велiли йому мене
з коровою ланцюгом скувати. В коваля хоч i руки тремтiли, i плакав вiн, а
пан таки змусив його. Надiли менi обруч на шию, прикували до нього ланцюг,
потiм коровi надiли обруч i другий кiнець ланцюга до нього приклепали.
Шляхта похапала палiччя i жене мене з коровою селом. Регоче панство,
потiша║ться, кривля║ться, як блаженне... За нами ридван котиться, в ньому
- вина й закуска. Панство на ходу вина п'║, курей смажених жере. Музика
попереду нас iшла, пани ┐х грати примушували, аби "справжн║ весiлля було".
Пригнали мене з коровою до церкви. Отець Микита як побачив таке, то й
зомлiв. Пани його водою вiдлили й кричать: "Вiнчай, попе, цю худобу з
коровою!" Отець вiдмовився, то шляхта почала його бити, з нiг збили,
ногами топтали... Тузили його, поки вiн i не охолов. Церква була
православна, пани всi католики, то вони й убили нашого отця Микиту. А тодi
давай мене з коровою вiнчати. Реготали, розважалися пани, доки й церкву не
спалили... Тодi погнали мене з коровою на стайню, прив'язали, сiна у ясла
поклали. "Хрумай, - кажуть, - сiно з сво║ю нареченою. Бачиш, як твоя
молода сiно мотуга║, а ти ще й носа вернеш..." Ось так я простояв на
стайнi кiлька днiв. Корова мота║ головою, смика║ ланцюг, до кiсток менi
обруч в'┐вся. Спасибi, коваль одно┐ ночi звiльнив... Обруч на менi
розпиляв i каже: "Тiкай на Сiч, за зброю берися та панам мсти!"
- А Христина ж як? - запитав Ярема, i його чистi блакитнi очi
наповнилися слiзьми. - Що з нею сталося?
- Повiсилась Христинка... - ледь чутно прошепотiв Гнат. - На сво┐х
косах... Пани хотiли з не┐...
Гнат не домовив, бо до куреня зайшов низькорослий, але досить-таки
гордовитий на вигляд козак. Тримався звисока: груди випнутi, шапка,
оторочена видрою, хвацько заломлена аж на вухо й сидiла там бозна-як. I
намугикував вiн щось молодецьке, тримаючи одну руку на боцi, там, де стан
перехоплював червоний пояс. На поясi висiла шабля, з другого боку за пояс