"Piчард Девic Бах. Iлюзi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Я винен, що сам допустив таке.
Коли воля твоя, дозволь повернутися до мо┐х двигунiв
та мо┐х iнструментiв i дай менi змогу
жити так, як живуть iншi люди".

23. I прорiк йому голос на вершинi гори,
голос не чоловiчий i не жiночий,
не гучний i не тихий, але безмежно лагiдний:
"Не моя воля, а твоя хай здiйсниться.
Яка твоя воля, така й моя для тебе буде.
Iди сво║ю дорогою, як iншi люди,
i хай щастить тобi на землi".

24. Почувши це, зрадiв Учитель i красно подякував.
Спустився вiн з гори, мугикаючи собi пiд нiс
веселу пiсеньку механiкiв. А коли натовп
накинувся на нього iз сво┐м лихом i нещастям,
благаючи зцiлення, розради й чудес,
вiн тiльки всмiхнувся i лагiдно мовив: "Я йду од вас".

25. На мить занiмiв увесь той натовп з подиву.

26. I провадив Учитель: "Якщо людина повiдала Богу,
як хоче вона над усе помагати стражденному свiту,
хоч би чого ┐й це коштувало, i коли Бог прорiк ┐й
у вiдповiдь, що вона ма║ робити, то чи повинна
людина чинити так, як ┐й було сказано?"

27. "Звiсно, що так, Учителю! - заволали люди. -
Втiхою буде для не┐ страждання вiд усiх тортур пекла,
коли так сказав сам Бог!"

28. "Навiть байдуже, якi це тортури чи
яке неймовiрно важке таке завдання?"

29. "Бути повiшеним - це честь, бути прибитим цвяхами
до дерева або спаленим живцем -
це слава, коли так сказав Бог", - вiдповiли вони.

30. "А як ви вчинили б, - кинув Учитель у натовп, -
коли б вам просто в обличчя прорiк Бог:
"Воля моя - бути тобi в цьому свiтi щасливим,
хоч як довго ти житимеш". Що тодi?"

31. I мовчав натовп, анi голосу, анi звуку не чути було
на схилах гори i в долинах, де вiн зiбрався.

32. I мовив Учитель у цю тишу: "На стежинi нашого щастя
вiднайдемо знання, заради якого обрали саме цей
час для свого життя. Ось чого я навчився сьогоднi,