"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Вони вимагали, щоб я була такою, як усi.
Мама розпачливо стукнула долонею об стiл.
- Брехня! Дурна, боягузлива брехня вiд початку i до самiсiнького кiнця.
Спробуй ще раз!
Я глибоко вдихнула. Ну, давай, Марго, постарайся хоч цього разу не
збрехати.
- Гаразд. Я не була впевнена, чи вистачить менi сил на те, щоб обстояти
свою несхожiсть з iншими. Набагато легше було б...
Мама здивовано звела брови.
- Вiдколи це нам подобаються легкi рiшення?
Я на мить замислилася i повiльно, слово до слова, вiдповiла:
- Менi подобаються правильнi рiшення, правильнi для мене.
- I що ж, для тебе правильно i далi втiкати вiд самої себе?
Вона нахилилася до мене через стiл, взяла мої руки у свої, мiцно
стиснула.
- Марго, ти вже не пiдлiток. Ти вже доросла i не така, як всi, ти -
iнша. Може, це й сумно, але Бог щось мав на увазi, коли створював тебе, i, я
гадаю, це "щось" - не проста i звичайна доля. В цьому я впевнена. Я вiдповiм
на твоє запитання. Тобi боляче тому, що ти посварилася з самою собою,
вигнала справжню Mapro i поставила на ЇЇ мiсце шаблон, що на нього усi
очiкують. Озирнися, твоє "я" стоїть за тобою, як ображена тiнь. На твоєму
мiсцi я обiйняла б її i попросила вибачення. Вона - найцiннiше, що в тебе є.
- Але ж iншi...
- До дiдька iнших!
Такою я мою маму ще нiколи не бачила. Вона взяла звичайну чашку, налила
собi вина, долила менi, а зi своєю порцiєю впоралася двома ковтками. Потiм
закурила цигарку, випустила дим через нiздрi, задумливо спостерiгаючи, як
вiн розчиняється у повiтрi, i тихо звернулася до мене:
- Марго, iншi бачать те, що ти їм показуєш. Свiт довкола тебе - одне
велике дзеркало. Покажеш язик - вважатимуть забiякою, насупиш брови -
буркотуном. За владу над собою потрiбно боротися. А ти без бою пiшла до них
бранцем. Я не розумiю, чому! Ти вже сильна для боротьби за свою особистiсть,
повiр менi. Пiсля того шаленого болю, що ти його терпiла, катуючи i силуючи
сама себе, випади iнших здадуться тобi комариними укусами. Найстрашнiший
ворог незвичайної людини - вона сама. Всi iншi - не гiднi тебе супротивники.
Ти всiх переможеш. - Вона промовчала. - Звичайно, лише у тому разi, якщо й
справдi збираєшся за себе битися. Давай ще одне коло!
Я налила. Собi - у келих, їй - у надщерблену чашку без ручки. Ми
випили. Менi все ще болiло, проте то був iнший бiль. Солодкий, божевiльний,
нiжний. Я люблю тебе, мамо, я тебе обожнюю.
Вона вичiкувала. Я подивилася на неї i всмiхнулася:
- Мам, але ж справжнi жiнки не б'ються.
Мама засмiялася:
- О, повiр менi, Марго, вони б'ються, ще й як! Проте в них є свої,
жiночi методи.
Я примружилась:
- А мене навчиш?
- Нi, навiщо? Я все це вклала у твою генетичну пам'ять. У трьох
примiрниках з печаткою. Але якщо тобi потрiбна допомога та пiдтримка однiєї
старої та дурної жiнки...