"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Мамо! - запротестувала я, почервонiвши вiд обурення. Вона безневинно
заморгала:
- А що такого?
- Не кажи про себе так! До речi, не пам'ятаю, чи я вже казала сьогоднi,
як сильно тебе люблю?
Мама замислилася, наче щось пригадуючи, потiм подивилася на свою праву
руку, загнула два пальцi:
- Угу, двiчi, проте три - теж непогане число.
- Я люблю тебе, мамо.
- Я тебе теж. Дуже-дуже.
Тиша. Ми сидiли знесиленi, проте щасливi. Принаймнi, я. Зненацька мама
засмiялася. Голосно i тоненько, як мале дiвча. Я подивилася на неї, геть
спантеличена.
- Доню, Марго, де ти взяла це вино?
- У шафi...
- На нижнiй полицi?
- Так.
- О, Боже... Розумiєш, воно... - Мама зайшлася смiхом. - Це... це...
це... Ой, Марго, менi вже погано. Це твiй батько купив найдешевшу бурду за
копiйки для своїх експериментiв iз шашликами. А я все думаю, що за оцет ми
тут п'ємо!
Я теж почала смiятися. Ну просто iстерика! Ми реготали, наче скаженi, i
нiяк не могли зупинитися. Цiєї хвилини до кухнi зазирнув Дмитро. Вiн швидко
вловив наш настрiй, свиснув i зник.
Наступного дня я оголосила вiйну. Я почала боротися за себе. Я вчилася
казати "нi". В моє життя знов повернулося вмiння насолоджуватися тим, що я
роблю.
Я почала багато читати. Щодня не менше ста сторiнок. За один рiк
приватна бiблiотека моєї матерi вже не мiстила жодного слова, з яким би я не
була знайомою.
В чотирнадцять рокiв моєю наступною жертвою стала мiська бiблiотека для
дорослих, куди менi вдалося проникнути за допомогою Дмитра.
Вiдтодi все йшло по колу - якщо мене не було вдома, я - в бiблiотецi,
якщо не було й там, - у галереї, якщо галерея закрита, - в архiвi, якщо в
архiвi санiтарний день, - в залi iноземної лiтератури. Я спала сiм годин на
день, решту часу вчилася i вiдкривала себе...
Проте заважала школа. Десятирiчне ув'язнення в цьому закладi навiть
зараз примушує мене здригнутися. Я довго розмiрковувала над цiєю проблемою.
Вiдкритий бунт? Безглуздо. Зламають чи сама розiб'юся до смерти з
гранiтними стiнами моєї в'язницi. Але раптом на думку спало рiшення, просте,
як усе генiальне. Я завжди добре вчилася, вибачте, iнакше не вмiю. У шостому
класi в мене була лише одна четвiрка - з географiї. Я вжила заходiв, i в
сьомому її вже не було. Мiй табель прикрашав одноманiтний вiзерунок з
п'ятiрок, "i оку нема за що зачепитися", як, бувало, говорив мiй батько. Я
почала вiдвiдувати додатковi факультативнi заняття з усiх предметiв, крiм
фiзичної культури та спiву. У восьмому класi одержала гучний титул найкращої
ученицi школи i утримувала його до одинадцятого включно. Ви запитаєте, що ж
це за свобода, якщо ти постiйно працювала? Досить поверховий погляд.
Подумайте, я була всiм потрiбна, бо все могла. Однокласникам i на думку не
спадало так чи так ставати менi на перешкодi чи ображати.