"Історiя християнства в Україні" - читать интересную книгу автора (Володимир Чос)

ХРЕЩЕННЯ ВОЛОДИМИРА

Взагалі, перша половина Володимирового князювання була дуже кривавою. І мусило пройти багато років, поки проміння істинного світла освітило і його. А було це так…

Як вже говорилося, Русь у той час переважно була язичеською, поганською. Але у нас язичество не було на такому рівні, як у древніх Єгипті, Греції, Римі… Язичество на Русі являло собою хаотичне нагромадження так званих богів, які не мали чіткої ієрархії і у своїх значеннях часто суперечили один одному. Тобто, слов'янське язичество було швидше забобоном, а не релігією.

При князі Володимирі Київська Русь являла собою міцну, серйозну державу. З різних країн сюди прибували посли. Іноземці (іудеї, мусульмани, німці, візантійці…) звертали увагу князя на осоружність язичества і кожен запрошував звернутися до їхньої віри. Володимир і сам розумів, що язичество — явище ненормальне, а тому уважно вислуховував усіх.

Особливо йому сподобалася проповідь грецького філософа–християнина. Вони довго розмовляли, філософ ознайомив князя із змістом Біблії, із суттю християнства… В кінці проповідник дістав ікону “Страшний Суд” і вказав на зображених праворуч праведників, які радісно прямують у Рай, і на намальованих ліворуч грішників, що йдуть на муки до Пекла… Володимир подивився, зітхнув тяжко і мовив: “Добре цим, справа, горе цим, зліва”. Проповідник відповів: “Якщо хочеш і ти праворуч стати, то охрестися”. Володимир подякував гостеві і відпустив з великою честю й дарами.

Князь хотів стати християнином, та все ж, щоб не помилитися у такій важливій справі, наказав своїм людям, щоб вони походили по різних країнах і особисто пересвідчилися чия віра краща.

Коли посли прибули в столицю Візантії Константинополь, то були надзвичайно вражені величністю християнських храмів, урочистістю богослужінь, красою одягу священиків, приємним співом півчі… Повернувшись до Києва, мандрівники доповіли, що християнська віра візантійців — найкраща!

Князь Володимир остаточно вирішив прийняти хрещення. Але хотів, щоб і його жінка була християнкою. Та і роду щоб знатного… Ну, як Анна — сестра візантійських царів! Проте як довести, що саме такий зять їм треба?

А слід сказати, що в ті часи далекі й древні, головним заняттям правителів була війна (прикро, що і багато нинішніх вождів такої ж дикої думки). І якщо війни довго не траплялося, то і військо, і народ були дуже невдоволені, вважаючи, що князь не на своєму місці. Отож пішов князь походом на Крим, на засноване візантійцями місто Корсунь, чи як ще його називали — Херсонес (околиця сучасного Севастополя).

Без бою заволодівши містом, Володимир надіслав у Константинополь послання. Прошу, мовляв, руки вашої принцеси, а то і вас захоплю, як це місто… Там погодилися на весілля, тільки з умовою, що Володимир прийме хрещення. “Я охрещуся, — сказав князь, — оскільки ще до днів цих уподобав закон ваш, і любий він мені, і віра ваша, і богослужіння… Хай ті, що прийдуть із сестрою вашою, охрестять мене”.

Коли Анна, разом з деякими сановниками й священиками, прибула в Корсунь, то дізналася, що з князем сталося лихо. Захворів він очима — зовсім перестав бачити… Сказала тоді йому Анна: “Якщо хочеш хвороби цієї позбутись, то охрестися негайно, а коли ні, то не позбудешся цього”. У відповідь Володимир мовив: “Якщо справді так буде, то великий Бог християнський”. І відразу після величного обряду хрещення, ніби луска впала з князевих очей і отримав він зцілення! “Тепер тільки узнав я Бога істинного!” — радісно вигукнув він. Свідками цього дива були його воїни і багато з них тоді також увірувало й охрестилося. Слава Богу!

Хрестилися у церкві святої Софії. При хрещенні князь отримав ім'я Василь. Тоді і одружився він на Анні з Візантії. На знак подяки, Володимир повернув візантійцям Корсунь і наказав звести там нову церкву святого Іонна Предтечі.

Повертаючись до Києва, Володимир узяв із собою корсунських священиків, мощі святого Климента та його учня Фіва, а також деякі ікони та церковний посуд.