"Нація" - читать интересную книгу автора (Матіос Марія)
…Бо не знає ніхто
Моя дитинко,Моє золоте срібельце!Тобі тісно у мене під серцем?Не бий так ніжкою, моє любе…Ось я кладу рукуНа твоє скручене вдвоє тілечко —І вже мені легше,І вже мені вільнішеУ цьому коров'ячому вагоні,Де замість худоби — люди,Арештовані вітром і снігом,Протокольовані снігом і вітром.І смородом…Смородом…Смородом…Багато людей, дитинко, —Всі шістнадцять хат із нашого хутора.Лишили паралізовану ОдокіюІ німого Михайла.Михайло стратився на горищі на стайні.І — Господи! — хто його звідти зніме?І — Господи! — хто його поховає?Кинуть хіба що в прірвуІ підпалять ломаччя…Як вернешся колись,Моє мальоване дитятко,Клади свічечку коло кожної пропасті,Коло кожної вершіді, —Не одна там душа загублена,Не одна там душа заблудла…А паралізована баба ОдокіяТепер все одно не сама:До неї під вікна приходять вовкиІ світять очимаЗамість каганця під стелею.Город розривають дикі свині.В царинці пощипують сіно олені.А навесні зазеленіє кучера,на ній зацвіте горобина.Душа баби ОдокіїПереселиться в трембіту —І дотрембітається до нас.Може, тоді ми не будемоУ коров'ячому вагоні.Ти будеш тупати низями.Твоя мама чекатиме тата.Тато встане з-під бука.Сонце висушить наші сльози.І тоді душа баби ОдокіїОбізветься до нас сопілкою…Моє голуб'ятко,Не бий так ніжками маму…Мама третю добу не їла…Мама хоче заснутиІ прокинутися трембітою…Щоб ти ніколи не грало веселої,Моє серденько,Ні трембітою, ні сопілкою.Бо не знає ніхтоУ комуОзветься його душа……ша…