"Роберто Зукко" - читать интересную книгу автора (Кольтес Бернар-Марі)

IV. Інспектор нудиться світом

Реєстратура в борделі Маленького Чикаго.

ІНСПЕКТОР: Мені сумно, хазяйко. Серце так щемить, а чого — не знаю. На мене жура часто находить, але цим разом щось я зовсім розклеївся. Звичайно, коли я в поганому гуморі, і мене тягне на плач або на самогубство, я шукаю причини такого стану. Перебираю в голові усе, що сталося протягом дня і ночі, або напередодні. І завжди знаходжу якусь маленьку прикрість. Вона мені дошкулила не зразу, а, немов отой клятий мікроб, угніздилася в серці, аби потім точити його та гризти. А що далі? Досить мені здогадатися, через яку маленьку прикрість я оце страждаю, як я вже сміюся. Мікроба цього, себто, мов ту вошу, під ніготь, і все гаразд. Але сьогодні хоч скільки я дошукувався, вертаючись назад до подій аж трьох останніх днів, прикидаючи туди, прикидаючи сюди — все одно почувався, як рак на кошу, так і не з'ясувавши, звідки цей сум, що стискає груди.

ХАЗЯЙКА: Забагато ви порпаєтесь у трупах і в цих усіх історіях із шпаною, інспекторе.

ІНСПЕКТОР: Трупів не так уже й багато. Натомість шпани, це правда, її аж роїться. Ліпше б воно було так: більше трупів, але менше шпани. Та вже пора мені, хазяйко. Прощавайте.

З одного номера виходить Зузко. Замикає двері на ключ.

ХАЗЯЙКА: Ніколи не кажіть прощавайте, інспекторе.

За якусь хвилинку входить перелякана повія.

ПОВІЯ: Пані, пані — у Маленькому Чикаго нечиста сила завелася. У дільниці паніка, повії не працюють, полісмени лише очима лупають, клієнти повтікали — у всіх руки опустилися, усі ошелешені. Пані, ви прихистили у своєму домі демона. Цей хлопець, із недавніх прибульців, рота не розтуляє, не відповідає на запитання дам, аж думаєш, чи не безголосий він і безхвостий; проте, в цього хлопця такий лагідний погляд — він гарнюня, тож, про нього між дамами часто точаться всілякі розмови. Он, якраз він виходить слідом за інспектором. Ми, дами, його пантруємо, відпускаємо про нього жарти, снуємо здогади. Он він іде позаду інспектора, опанованого глибокою задумою; чатує кроком, ніби його власна тінь; тінь зменшується, стаючи, як опівдні, і підступає все ближче і ближче до згорбленої спини інспектора, ой-ой, що це? З кишені мундира він вихоплює довгого ножа і встромляє його у спину бідоласі. Інспектор зупиняється, але не обертається. Тихо похитує головою, ніби глибока задума, в яку він був поринув, підказала йому якесь рішення. Потім усім тілом брязкається об землю. Ні вбивця, ні його жертва ні разу не глянули одне на одного. Очі у хлопця прикуті до револьвера інспектора; ось він нахиляється, бере зброю, кладе до кишені і спокійно йде собі. Такий спокій буває лише в демона, пані. Ніхто не зворухнувся, усі стоять, мов з каменю тесані, тільки проводжають його поглядом. Хлопець уже пропав у юрбі. Ви, пані, впустили під свій дах диявола.

ХАЗЯЙКА: Принаймні, тепер цей хлопець пропащий.