VIII. Дискредитація Президента

1. Витоки

Президентські амбіції Ю. Тимошенко аж випирають. Юлія Володимирівна, як і вся її родина, свято вірять у пророцтво кавказької «ясновидиці», що вона стане президентом. І хоча циганка не сказала, яким саме, Ю. Тимошенко вирішила чомусь, що України. Ця ідея-фікс стала визначальною в усій її діяльності. Мабуть, вже й розробили відповідний план. Такий висновок випливає із статті Ю. Тимошенко у газеті «Дзеркало тижня», де є такі слова: «У політиці, кажу вам з повною відповідальністю, взагалі немає нездійсненних планів. Навіть тоді, коли це нереально. Варто лише пам'ятати, що, окрім зусиль, є ще надзусилля...»**

Які ж зусилля і надзусилля докладає Юлія Володимирівна, аби здійснився омріяний план? Може вона вдосконалює свої знання у галузях економіки, державного управління, міжнародних відносин, етики для того, аби гідно посісти найвищу державну посаду в Україні? Мабуть, що ні — у неї на такі дрібниці часу не вистачає, бо зайнята значно важливішим клопотом: як би цю посаду не зайняв хтось інший. У неї для цього існує добре перевірений метод — компрометація конкурента.

Пригадую, якою радісною і щасливою була Юлія Володимирівна, коли прочитала машинопис моєї книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука». Я тоді подумав: «Чому вона так радіє?» Згодом стало зрозуміло — це ж усувався конкурент. І коли справу було зроблено, верховоди БЮТ нараз втратили до В. Медведчука усякий інтерес і практично залишили мене, тодішнього члена політради ВО «Батьківщина», сам на сам із «кращим юристом» у довготривалих судових процесах.

_________________________________________

* Так другий президент України оцінив дії Ю. Тимошенко стосовно В.Ющенка у розмові із секретарем РНБО України Р. Богатирьовою 13.07.2008р. // Найем Мустафа. Ялта. Нова транскрипція // Українська правда. — 2008.— 15 липня // http://pravda.com.ua/news/2008/7/15/78794.htm

** Тимошенко Ю. Осінь -2007: Віра, надія, любов! // Дзеркало тижня. — 2007 — 16 червня.

2. Причини нападок

Тепер конкурентом №1 у Ю. Тимошенко став Віктор Ющенко, відповідно на нього і впав не бачений у новітній історії України вал брутальної дискредитації. І цією вкрай паскудною справою займаються не комуністи, прогресивні соціалісти і навіть не регіонали, а бютівці. Грандіозна бютівська кампанія дискредитації, компрометації та шантажу Президента України Віктора Ющенка розпочалася у день його інавгурації, вона тривала у різній амплітуді активності постійно, триває і тепер. Так Віктора Ющенка не компрометували навіть об'єднані есдеки, як то робить особисто Ю. Тимошенко та все її оточення.

Знаю, що пишу, бо є з чим порівняти. У Печерському районному судді м. Києва у 2002-2004 рр. я мусив доводити правдивість вислову у книзі «Нарцис» такого змісту:

«Бізнесово-політична діяльність В. Медведчука, Г. Суркіса та їх компаньйонів по підприємництву і СДПУ(о) є яскравим прикладом функціонування в Україні бізнесово-політичних груп, які, відстоюючи свої економічні інтереси, не лише здійснюють вплив на президента, а й самі вирішують кардинальні державні питання, використовуючи при цьому всі наявні у них ресурси: фінанси, політичну партію і парламентську фракцію, засоби масової інформації. Яскравим прикладом цього може служити кампанія з дискредитації своїх політичних опонентів — В.Ющенка і Ю. Тимошенко — та висловлення недовіри першому українському урядові, який, незважаючи на шалену протидію, таки добився відчутних економічних досягнень...»

Це був пункт № 67 позовної заяви В. Медведчука, який він вимагав визнати недостовірним. На підтвердження правдивості мною написаного я, серед іншого, надав суду десятки публікацій із видання СДПУ(о) «Наша газета», газет «Киевские ведомости», «2000» та інших, які дискредитували тодішнього Прем'єр-міністра України В. Ющенка. Верховний суд України визнав мої докази переконливими і відмовив В. Медведчуку у задоволенні позову. Але хотів би тут зазначити, що сам особисто Віктор Медведчук ніколи не опускався до примітивних образ, наклепів та інших вульгарностей; усе-таки публічно він вів себе пристойно. Яка величезна різниця між «сірим кардиналом» Кучми і теперішнім Прем'єр-міністром України! Боже, куди іде Україна!

Про те, як Ю. Тимошенко та її оточення, починаючи із лютого 2005 р., здійснювали компрометацію Президента України Віктора Ющенко, можна писати цілу дисертацію, аби наступні покоління українців не допускали подібного. Як влаштували бютівський шантаж під час інавгурації Президента, я описав у книзі «Фарисеї», а тут зупинюся лише на останньому періоді, а саме травні-червні 2008 р., і то вкрай коротко — в усіх деталях і красотах часу не вистачить описувати.

3. Прем'єр-бруд

Безумовно, що наймасштабнішою акцією, спрямованою проти Президента України Віктора Ющенка, стало організоване Ю. Тимошенко блокування парламентської трибуни і зрив виступу із Щорічним Посланням до Верховної Ради України. Про цю бютівську провокацію ми вже докладно писали, тому зупинятися на ній ще раз немає потреби; розглянемо подальший перебіг подій.

Дуже показово, що 13 травня 2008 року, тобто у день планованого виступу Президента з Посланням, кишенькова газета О. Турчинова і Ю. Тимошенко «Вечерние вести» майже усю першу сторінку відвела під величезний аншлаг: «Беркут» отбил Ющенко от ходоков». Маргінальна публікація на 8 сторінці не мала жодного стосунку до Президента України, звідси запитання: кому і навіщо був потрібний такий крикливий заголовок?

У спецвипуску № 6 «Вечерних вестей», який з'явився 15 травня 2008 р., головна антипрезидентська стаття мала таку назву: «Превратить Киев в Сталинград. Такие «обещания» Ющенко передал Тимошенко». Ось деякі фрагменти: «Президент мріє про невдачу Тимошенко, щоб остаточно розправитися з Юлею», «Віктор Ющенко першим почав фактичну війну з Кабміном», «Егоїстична позиція Президента, який, мабуть, зациклився на своєму другому терміні», «Підступні наміри Ющенка». Це далеко не повний бютівський набір «дружніх» висловлювань на адресу Президента держави.

Що на це може відповісти Президент? Подати до суду? Та це ж думка редакції незалежної газети! А преса, як відомо, має право на висловлення власних поглядів. Однак чи є у когось сумніви у тому, що кишенькова тимошенківська рептилька так нахабно і брутально діяла б проти Президента без команди «фас»? Крім того, я не читав нічого подібного про Ю. Тимошенко в інших виданнях, зокрема пресі «Нашої України». Чому ж бютівці дозволяють таке безпредметне і бездоказове паскудство стосовно Президента? Оце такі союзники. Цього ж дня у Києві роздавали спецвипуск №5 газети «Київський майдан», засновником якої є Київська міська організація ВО «Батьківщина». На першій сторінці цієї газети наведено слова Ю. Тимошенко на одному із мітингів: «Якщо Президент мене сприймає як конкурента на президентських виборах 2010 року, то йому потрібно, щоб ваша довіра до мене була знижена до нуля». Цими словами мудра Юля б'є зразу два зайці — утверджує себе як майбутнього кандидата у президенти та ще й подає себе як жертву діючого президента.

19 травня у №20 журналу «Главред» Ю. Тимошенко заявила, що: «Президент здав національні інтереси». У чому полягала «здача», прем'єр особливо не пояснювала. Однак чи дає вона звіт своїм словам? Особисто я, прочитасши сказане прем'єром, зрозумів її слова як зраду. Але ж державна зрада — це один із найтяжчих злочинів. Якщо прем'єр має відповідні докази, то їй не заяви у пресі слід виголошувати, а заяву писати з Генеральну прокуратуру та додати відповідні документи і матеріали. Крім цього, у неї — ще й друга за чисельністю фракція у парламенті. Чому не доведуть на ділі про скоєний злочин, якщо він справді мав місце? Але коли подібних доказів немає, то як виглядає заява прем'єра до преси? Цілком зрозуміло — мета унеї одна: ще раз ляпнути на президента брудом, хай, мовляв, відмивається. А ось що сказала Тимошенко на мітингу в Оболонському районі м. Києва 21 травня. Цитую за газетою «Известия» від 23.07.2008 р.:

«Наша легендарна Генпрокуратура разом із президентом порушила кримінальну справу проти уряду, проти казначейства, проти в.о. глави Фонду держмайна, фактично проти мене, за те, що ми хотіли навести порядок. Нормально? Ми привели до влади помаранчевого президента, поставили демократичну коаліцію, добре налагодили роботу уряду. І тепер мій демократичний президент порушив проти мене кримінальну справу!»

Який вал неприпустимого для прем'єра нігілізму і недостойної порядної людини неправди! По-перше, кримінальну справу Президент не може порушити апріорі — це справа слідчого і прокурора. По-друге, сам факт порушення кримінальної справи ще далеко не означає, що скоєно злочин і винний неодмінно опиниться за ґратами. Тому таке бурхливо-емоційне хвилювання прем'єра видається дивним. По-третє, прем'єр могла лише судити про підставність чи безпідставність порушення кримінальної справи. Наскільки відомо, і не лише мені, у травні 2008 р. казначейство припинило фінансування одного із вищих органів влади — Фонду державного майна України, і щоби виплатити зарплату працівникам, голова Фонду взяла у банку кредит під заставу своєї київської квартири, про що вся Україна дізналася із теле- і радіопередач, публікацій у пресі та інтернеті. То була підстава для порушення кримінальної справи чи ні? І студент-юрист відповість: «Однозначно була». Ця справа очевидно порушена за фактом. А ось і друге — проти в.о. глави Фонду держмайна Андрія Портнова; тут також була підстава — спроба рейдерського захоплення Фонду державного майна. Про неї теж широко повідомляли ЗМІ. Спроба не вдалася і не може законно вдатися з однієї простої причини — голову Фонду державного майна України призначає і звільняє Верховна Рада України. Це не функція уряду і прем'єр міністра. Але чому Ю. Тимошенко заявила, що кримінальні справи порушені «фактично проти мене»? Здогадатися не важко. Казначейство із власної ініціативи припинити фінансування одного з вищих органів державної влади просто не могло, мабуть, таку цінну вказівку дала сама Ю. Тимошенко, ось і захвилювалася. Те ж саме із спробою рейдерського захоплення Фонду державного майна України. Такий законослухняний народний депутат України і досвідчений юрист, як Андрій Портнов, теж навряд чи зважився би самовільно захоплювати Фонд Державного майна. Зрештою, на цю, ще не бачену в Україні акцію він приїхав не сам, а у парі з Ю. Тимошенко, яка в обхід Верховної Ради України намагалася представити його як нового керівника Фонду. Ну хіба це не авантюра і провокація? Звичайно, що на такі дикі дії Президент України як гарант дотримання Конституції не мав права спокійно дивитися і видав указ про призупинення постанов Кабінету Міністрів щодо Фонду держмайна як — прийнятих із перевищенням наданих повноважень. Відповідно і прокуратура мусила зреагувати — дикунські речі у вищих ешелонах влади слід розслідувати хоча б для того, аби вони більше не повторилися.

Тепер Ю. Тимошенко та її оточення вже не пробують змінити керівництво Фонду держмайна через уряд, а внесли відповідний проект у Верховну Раду. Чому ж спочатку так не зробили? Ось такі пироги. А вся біда в елементарному невігластві — Ю. Тимошенко керує тепер урядом, як колись кооперативом «Термінал» і ЄЕСУ. Але це ж далеко не рівнозначні інституції.

4. Гидота від першого віце-прем'єра

Провально програвши вибори у Київраду, вожді БЮТ, у звичному для них стилі, стали звинувачувати у своїй біді... Президента України! Ось слова першого віце-прем'єр-міністра України Олександра Турчинова, сказані ним на брифінгу одразу після завершення голосування 25 травня 2008 року:

«Усі фальсифікації та підкуп робилися демонстративно, з підтримкою секретаріату президента і самого президента, тому вони проводилися так нахабно».*

Грізно сказано. Перший віце-прем'єр ні трохи не відстає від прем'єра. Але його звинувачення особливі. Фальсифікація виборів, тобто спотворення народного волевиявлення, є одним із найбільших злочинів у світі. В Україні за такі діяння передбачене кримінальне покарання у вигляді кількох років позбавлення волі. Якщо про такі дії стало відомо першому віце-прем'єр-міністрові, до того ж колишньому голові Служби безпеки України, то невже він не знає, як розпорядитися відповідними матеріалами і доказами скоєного? Важко собі уявити, що він не знає. Але з ним може бути все — мені відомо про подібне із власного досвіду. Однак, найімовірніше, цей кандидат у мери столиці у такий незграбний спосіб намагається пояснити свою нищівну поразку. Бо він же програв не 2-3 голоси, а набрав удвічі менше за переможця! Якщо програв (не всі ж можуть виграти), то хоча б веди себе пристойно, а то звинувачує президента у фальсифікації виборів. Звичайно, що така, публічно оприлюднена, інформація принижує честь, гідність і ділову репутацію особи, і вона може звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Та дуже розумний Олександр Валентинович так сказав, що ніхто на нього у суд не подасть! Я запитаю: «Якого президента звинуватив у фальсифікаціях київських виборів О. Турчинов?» У юридичній площині тут немає конкретики тож, можна подумати про якого завгодно президента, навіть ЄЕСУ. І лише слова щодо «секретаріату президента» підказують потрібний напрям думки, але це читачеві, а не юристу. Баптистський пастор діє тепер так, як у середньовіччі — католицькі єзуїти, та у такий спосіб безперестанно і невтомно кидає болотом у Президента. Нічого собі — союзник. Але хіба він християнин? Комсомолець!

Мабуть, на підтвердження повчальних слів пастора через два дні його ж рептилька «Вечерние вести» на цілу сторінку надрукувала брутальний фотошарж під заголовком «Отечество в опасности!», на якому зображено таку картину: у центрі стоїть Президент України В. Ющенко у порваних личаках, він тримає велику парасолю, під якою зображено фотографії переможців виборчих перегонів у Києві, окрім представників БЮТ і Блоку В. Кличка. А внизу на ширину цілої сторінки — напис: «Пока эти люди не сядут в тюрьму, будущее Украины под угрозой!» І на додачу — теж крупним шрифтом: «Гражданский долг каждого украинца состоит в том, чтобы светлое будущее Украины зти люди увидели в клеточку». Натяк зрозумілий? А тепер запитаємо «українця» О. Турчинова, як він виконав свій громадянський обов'язок, коли дізнався про фальсифікації? Про те, що бютівці отримали вказівку писати скарги з будь-якого приводу, не є таємницею, але чи довів хоча б одну справу до суду екс-голова СБУ О. Турчинов разом із теперішнім соратником Ю. Луценком, до речі, діючим міністром внутрішніх справ України? Хто їм тут заважав встановити справедливість? Може, знову Президент?

_________________________________________

* Цит. за.: Чивокуня В. Леонід Черновецький виграв на своєму полі // Українська правда. — 2008. — 26 травня. // http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/26/76527.htm.

5. На дрібнішому рівні

У цьому ж номері газети «Вечерние вести» опубліковано ще кілька статей і заміток із дрібними штриканнями Президента, їхні назви говорять самі за себе: «Ющенко похвалил купленный электорат», «Президент пресует своих соратников»; але є ще й інші, де назви ніби нейтральні, а в тексті — повно антипрезидентських колючок. І так у кожному номері. Вже від'їжджаючи з Києва, придбав на вокзалі «Вечерние вести» №115. Відкриваю: на 4-й сторінці — аншлаг: «Ющенко занялся политическим туризмом». Тема київських виборів вичерпалася, і бютівські «союзники» Президента підіймають нову тему. Куди там президентським опонентам із Партії регіонів!

Приїхав у Броди, купую в кіоску знайому «ВВ», сюди вона надходить українською мовою у вигляді тижневика. У номері за 5-11 червня — стаття на цілу сторінку: «Ющенко засумував за Кучмою та зробив 10 кроків йому назустріч». Прочитав. Коментувати нема що, як кажуть у Галичині: «Суцільні бздури». Проте зате назва яка! Наступний номер цього ж тижневика за 12-18 червня 2008 р. теж не залишив Президента поза увагою. Знову на сторінці 4-й (це, мабуть, постійна президентська сторінка) — величезна стаття під назвою: «Ющенко поставив собі мат у три ходи. Президент із упертістю маніяка повторив усі помилки Кучми». Читаєш це і думаєш: чи мають у БЮТ тлумачні словники? І чи заглядають у них? Як усенародно обраного Президента країни можна у заголовку газети порівняти з маніяком? Так, далеко зайшли «союзники». Стаття зовсім сіренька і вкрай неконкретна, автор — якась «Дар'я Єдко». Не чув. Тепер буду знати. Майже уся стаття присвячена плачам за першим керівником секретаріату Президента України Віктора Ющенка — Олександром Олексійовичем Зінченком. Дуже добре, пані Дар'є, що ви мені нагадали про цю світлу особу — присвячу йому окремий розділ.

Більше тимошенківську рептильку «Ве-ве» («Вечірні вісті») я у руки не брав, її і так мало хто купує, хай лежить — нічого путнього та достойного у ній ніколи не було. Це видання уже давно мало б змінити назву на більш відповідну — «КК»: — «Каналізаційний колектор». У скороченому вигляді воно б чудово звучало, а головне — достовірно.

Але не лише у «ВВ» дискредитують Президента України. Бютівці отримали вказівки «пропихати» відповідні матеріали всюди. У день приїзду у Броди потрапила у руки ще й районна газета із сусіднього Золочева за 5 червня, яку тут друкували. Відкриваю, на 2-й сторінці стаття Івана Перепелястого «Заради Ахметова Тимошенко погрожують кримінальною справою» та Дмитра Остапенка «Чим гірше людям, тим краще секретаріату Президента?». Районний дуплет проти В. Ющенка вийшов під рубрикою «Актуальні новини». Які новини, панове? Суцільна деза!

6. Інтернет-провокації

Крім цілком відкритих атак на Президента України В. Ющенка, проти нього використовують ще й величезний інтернет-ресурс. Здебільшого він анонімний або вкрай прихований, так що бютівську причетність довести непросто. Однак схожість характеру і тенденцій безперечно вказує на єдине джерело.

На відміну від публічної дискредитації Президента, в інтернеті можна зустріти чимало глузувань над ним та його діяльністю. Чи не на першому місці стоїть проблема українського Голодомору; Президенту закидають, що він занадто багато уваги приділяє цьому питанню, дорікають «трипільськими глечиками», «мистецьким Арсеналом», відновленням козацької столиці в Батурині, в'їдливо кепкують над «шароварщиною» і «вишиванками».

Але вдумайтеся, читачу, чим дорікають. «Мистецьким Арсеналом», тобто діяльністю Президента, спрямованою на створення у столиці гідного України музею. Так склалося, що впродовж 350-річного колоніального становища України всі її історичні коштовності і мистецькі цінності вивезли у метрополію — Москву і Петербург. Тому Україні потрібно надолужувати втрачене і якщо й не зрівнятися із збірками Лувру чи Ермітажу, то хоч зробити крок у цьому напрямі. Може, панове бютівці покажуть державу, яка не має гідного національного музею? Але чи хтось із українців допустить глузувати і насміхатись над своїм рідним, національним: мовою, козацькими строями-шароварами, українськими вишиванками? А хіба допустимо насміхатися над народною трагедією — Голодомором? Порядні українці таке блюзнірство засудили б, як і порядні євреї засудили б глузування над їхньою нацією та Голокостом.

7. Як це організовують

Справа дискредитації Президента України має добре продуманий і цілеспрямований характер, це справжня і постійно діюча система. Її добре видно не лише з бютівських публікацій, а й з усієї діяльності ВО «Батьківщина» і «Блоку Юлії Тимошенко». До цієї, вкрай важливої для жінки з косою справи залучено партійців і депутатів. Як повідомив прилюдно народний депутат України 5-го скликання Микола Замковенко, Ю. Тимошенко особисто давала вказівки усій фракції нещадно «мочити» Президента, при цьому вона сказала, що особисто цього не робитиме. Це було ще до вересневих виборів 2007 р. Аналогічно діяла Ю. Тимошенко і раніше. Після Помаранчевої революції, а саме навесні і влітку 2005 р., подібним чином Ю. Тимошенко налаштовувала політраду ВО «Батьківщина», членом якої я тоді був, проти так званого «оточення Президента». Тому знаю про це не з чужих вуст.

Добре продумана справа дискредитації Президента охопила всю країну — від столиці до міст, містечок і сіл. На низах «новини» поширюють місцеві бютівці. Завдяки партійній системі виборів до місцевих рад вони наплодилися скрізь і заради депутатського мандата районного рівня виконують мерзенну роботу. За непокору масово позбавляють депутатських мандатів, приклад бачу у рідних Бродах, де у районній і міській радах БЮТ поміняв немало депутатів.

На рівні району бютівці одержали вказівки заручатися підтримкою місцевих ЗМІ. Дійшло навіть до викупу місцевих газет. Наприклад, у сусідньому з Бродами Радивилові місцева популярна і незалежна колись газета «Радивилів-пост» змінила власника, а заодно і свою політичну виваженість, на явну заангажованість. Фото із Ю. Тимошенко та її мудрі думки прикрашають кожен номер, як і невпинні критичні публікації на адресу Президента.

Львівські журналісти поділилися цікавою інформацією: внаслідок кулуарних угод із редакторами деяких видань досягнута домовленість, що вони не допускатимуть на своїх сторінках негативних публікацій проти Ю. Тимошенко. А у випадку, коли газета все-таки щось критичне надрукує, то на цій же або на наступній сторінці мають подати позитивну публікацію про неї. Кілька разів перевірив це на прикладі львівської газети «Експрес». Критика Президента тут необмежена, а ось негативні публікації про Ю. Тимошенко — велика рідкість, і якщо вони й трапляються, то поруч завжди стоять позитивні матеріали про неї.

8. Як усе починалося

Аналізуючи наявну інформацію, можна прийти до певних висновків щодо розгортання системної кампанії дискредитації Президента України Віктора Ющенка. Вона мала кілька етапів і хвилеподібний характер, амплітуда якого коливалася залежно від ситуації; були навіть місяці, коли до В. Ющенка не застосовували жодного негативу.

Фундамент справи компрометації Президента України В. Ющенка заклали ще під час першого прем'єрства Ю. Тимошенко. У цей час Юлія Володимирівна та її соратники зосередилися на дискредитації вищих державних посадовців України, які здавна перебували з В. Ющенком у найбільш довірливих і приятельських стосунках. Для їхньої компрометації широко застосовували сполучення «оточення президента», «куми» і «любі друзі». Останній трафарет був цинічним глумом над добродушністю Президента, який до всіх, навіть політичних опонентів, звертався: «Друзі!» До речі, така форма звернення до близьких за духом людей побутує в Україні з давніх часів — це українська народна традиція. Але слово «друзі» в устах Юлії Тимошенко набрало глузливого відтінку після того, як вона до нього додала ще одне — «любі». Тимошенківський слоган «любі друзі» став широко використовуватися для дискредитації найближчих соратників Президента. Розробка політтехнологів була вміло запущена у суспільство, а її тривале використання дало потрібний Ю. Тимошенко ефект. Команду Президента вдалося добряче пошматувати. Сподіваного розколу не сталося, ніхто із соратників Президента до іншого табору не перейшов, але посади позалишали. Петро Порошенко сам пішов із посади секретаря РНБО, інших усунув Президент. Можливо, таким чином В. Ющенко прагнув вгамувати пристрасті і згладити протиріччя у стані помаранчевих, але він не знав, з ким має справу. Ю. Тимошенко свого досягла — завдала підступного удару по тилах Президента. Особливо відчутною стала втрата П. Порошенка, найбільш ерудованої, професійної і сильної особистості. Він не дуже шкодував за втраченою посадою — такі люди завжди знайдуть собі заняття і житимуть спокійніше, але ось чи вигідно це державі?

На державні справи Ю. Тимошенко дивилася виключно через власні інтереси і, на відміну від значно сильнішого і мудрішого П. Порошенка, завжди трималася за владу, як вош за кожуха. Підступно зруйнувавши президентські тили під гаслами боротьби з «оточенням президента» і «любими друзями», жінка з косою взялася і до самого Віктора Ющенка.

Читаєш бютівську писанину супроти Президента України, й аж гидко робиться — як підло, нахабно та цинічно задурманюють українців! Та, що найцікавіше, ніхто демагогам, провокаторам і пройдисвітам не дає в Україні жодної гідної відповіді. Пересвідчившись у своїй безкарності, вони й розперезалися до краю.

9. Підсумок

Так нахабно, підло і підступно дискредитують Президента України бютівські верховоди, їхні рупори і рептильки. Відмовки верховодів БЮТ, що це незалежні видання, до яких Ю. Тимошенко і О. Турчинов не мають жодного відношення, є неправдою. Знаю це з власного досвіду. Перед тим, як «Вечерние вести» мали друкувати мої матеріали, то Олександр Турчинов з кабінету партійного офісу ВО «Батьківщина» телефоном давав вказівки редактору про розміщення публікацій. А коли одного разу я сам приніс матеріал у редакцію (вона знаходиться поруч із київською квартирою, у якій я проживав), то редактор мене запитав, чи домовився я про публікацію з Олександром Валентиновичем. Ось така «незалежна» газета.