"Небесний гість" - читать интересную книгу автора (Беляев Александр Романович)

11. Небожителі

Архімед подивився на кишеньковий годинник і дуже здивувався: з того часу, як вони відлетіли з Землі, минула лише година, а скільки сталося хвилюючих подій!

Небесна подорож почалася. Тюменєв, Савич і Архімед тепер могли називати себе небожителями.

Та не можна сказати, що це життя в небі було цілком приємне і зручне. Втрата звичної ваги власного тіла, невагомість навколишніх речей, відсутність земного тяжіння, що дає можливість розмежовувати «верх» і «низ», завдавали багато дрібних побутових неприємностей.

Досить було необережно доторкнутись до якоїсь речі, і вона летіла з-під руки. Мандрівники не падали вниз, на підлогу, а безладно метушилися по всій каюті. Нарзан не виливався з пляшки у склянку, а коли його витрушували, збирався у великі й малі кульки, що висіли в повітрі. Нелегко було піймати такі кульки і покласти в рот. Щоб приготувати їжу, поїсти, попити, кожен член команди мусив бути дуже уважним, спритним і кмітливим. Навіть пересування по гідростату завдавало багато клопоту. Ходити вже не можна було. Доводилося перелітати, відштовхуючись од підлоги, стелі, стін. Іноді, коли поштовх був не досить сильний, стрибун безпорадно зависав у повітрі і тільки з допомогою товаришів пришвартовувався до якогось борту.

Тюменєва дратувало, коли невелика підзорна труба чи спектроскоп летіли від нього або зрушувалися з місця лише од самого його подиху. Та, кінець кінцем, усі звикли жити в світі невагомого. Незвичайне ставало побутом.

Гідростат повільно зближався з крижаним метеоритом.

Останні два дні шість годин вісімнадцять хвилин були дуже тяжкими. Крижана куля, біла й блискуча, була зовсім недалеко від гідростата. Зблизька вона здавалася планеткою чималих розмірів, яка займала значну частину небосхилу. Та посунути гідростат до планетки команда вже не наважувалась. Треба було терпляче ждати.

Хоч як економили воду, її не вистачило. Довелося зменшити кисневий пайок, і мандрівники відчували кисневе голодування: голова боліла, у скронях шуміло, серце билося нерівно, втома сковувала тіло, з'явились апатія, млявість, байдужість.

Тим часом перед посадкою на крижаний метеорит треба було мати цілком свіжу голову і пружні м'язи. При невдалому ударі об крижану кулю гідростат знову відскочить, і це може скінчитися катастрофою.

Тому Тюменєв наказав за кілька хвилин до посадки підсилити приплив кисню з аварійного балона.

Всі ожили і бадьоро готувалися до посадки. Вона відбулася так плавно, що люди ледве помітили поштовх. Усі троє радісно скрикнули. Савич розігрів смуги із сплаву міді та нікелю на зовнішній оболонці гідростата. Лід підтанув, гідростат одним боком трохи занурився в кригу, яка швидко перетворювалась на воду.

Апарати, що працювали безвідмовно, вже втягували цю морську воду по трубках у гідростат, переробляючи її на чисту питну воду і життєдайний кисень.

Коли закінчили топити лід і набирати воду, дали легкий поштовх гідрореактивним двигуном, і гідростат вискочив з наповненої водою улоговини, яка утворилась під ним, на поверхню.

Мандрівники могли спокійно рухатися до зорі. Радіо працювало бездоганно, і Савич регулярно повідомляв Землю про хід перельоту та про наукові спостереження Тюменєва, який уже зробив кілька великих відкриттів.