"Небесний гість" - читать интересную книгу автора (Беляев Александр Романович)

10. Крижаний метеорит

Куточок зоряного неба та океан, що лежав глибоко внизу, було видно недовго. Вирвана зорею частина океанської води швидко пролетіла крізь зону земної тіні. На одному боці гідростата сліпуче блиснуло сонце, другий бік заглибився в густу тінь. Потім поверхня гідростата, освітлена сонцем, поринула в зеленкуватий сутінок.

Учасники експедиції намагалися визначити, що з ними діється.

В ту мить, як гідростат відривало од Землі, він був на поверхні водяного веретеноподібного тіла, і мандрівники на мить могли побачити океан, зорі, сонце. Далі, за законом всесвітнього тяжіння, веретеноподібне водяне тіло мало швидко перетворитись на кулясте, а гідростат, як важчий, — потонути, опуститися до центра водяної планетки. Настала зелена сутінь.

Та ось зеленкувате присмеркове світло почало набувати відтінку білого матового скла. Що трапилося? Савич не був астрономом і запитливо подивився на Тюменєва.

Іван Іванович увімкнув найпотужніший прожектор, освітивши тіньовий бік гідростата.

— Зараз почнеться, дивіться, — запрошував він своїх товаришів. — Бачите, риби, наші мимовільні супутники, плавають дедалі повільніше, ніби засинають? Догадуєтеся чому? Їх починає проймати холод світових просторів.

— А тоді він добереться і до нас? — перелякано запитав Савич.

— Побачимо, — непевно відповів Тюменєв. Архімед розсміявся і почав пояснювати.

— Ще ніхто не літав у таких незвичайних умовах, і важко сказати з цілковитою певністю, що з нами буде. Але теоретично розрахунки говорять ось про що. Водяна планетка захопила з собою і частину земної атмосфери. На жаль, шар її занадто тонкий, щоб захистити од світового холоду. До того ж маса водяної планетки дуже мала і не зможе довго втримати цю атмосферу своїм притяганням…

— Одним словом, наша водяна бульбашка перетворюється на крижаний метеорит — винятковий, якщо не єдиний випадок у небесах, — зауважив Тюменєв. — Навколо цієї крижаної кулі, очевидно, утвориться нова атмосфера з льоду, що випаровується.

— І що ж буде з нами? — спитав Савич.

— Гадаю, нічого страшного, — відповів Тюменєв. — Стіни гідростата добре тримають внутрішнє тепло. Крижана шкаралупа, що утвориться навколо нас, стане додатковим ізолятором від світового холоду. Ви ж знаєте, що лід — поганий провідник тепла.

— А ця крижана шкаралупа не розчавить нас, стискаючись? — не вгавав Савич.

— Ви знаєте, який тиск може витримати корпус гідростата, — відповів Тюменєв. — Та на всякий випадок я вжив заходів ще в Ленінграді, коли ми пристосовували гідростат до небесної подорожі. Тоді багато чого здавалося вам незрозумілим, а я передбачав, що нам доведеться мати справу з льодом.

І Тюменєв пояснив, яких запобіжних заходів він ужив. Гребний гвинт могла зламати крига, і Тюменєв замінив його гідрореактивним двигуном — струменями води, що вилітали під великим тиском.

— Гідростат рухається тепер, мов каракатиця. Надійно. Струменя води не зламаєш.

А головне, на оболонці гідростата було прокладено пластини, що нагрівались електрикою. Вони дуже згодились.

Риби за стіною плавали все повільніше і, нарешті, завмерли. Вода перетворилась на лід. На тіньовому боці товсте кварцове скло ілюмінаторів укрилося зсередини красивими пухнастими льодовими візерунками. В гідростаті похолоднішало, а може, це тільки здалося Савичу. Він поспішив підвищити температуру.

— Ви краще прогрійте зовнішню оболонку гідростата, це сповільнить замерзання, — сказав Тюменєв.

Савич повернув вимикач.

Незабаром лід за склом почав танути. З'явилося темне тіло молот-риби. Вона мляво ворухнула хвостом, почала оживати.

— На сонячному боці вода ще не замерзла. Скеровуйте гідростат прямо до сонячної плями. Дайте повний хід! — командував Тюменєв.

Савич та Архімед привели в рух механізми. Гідростат ворухнувся, ніби молот-риба, що несподівано ожила, обернувся навколо малої осі, рушивши вперед, спочатку повільно, а тоді все швидше. Матове світло попереду ставало дедалі яскравішим.

— Задній хід! — скомандував Тюменєв.

У цю ж мить мандрівники побачили крізь стіни гідростата сліпуче біле Сонце нашої Землі, а на другому боці — два менші сонця: червоне і голубе. Внизу майже весь небосхил займало півземелля — половина земної кулі, освітлена Сонцем. Чітко видно було обриси Африки, Європу вкривали хмари.

А позаду гідростата вони побачили в сліпучому сяйві крижаний метеорит, укритий білою, мов вата, атмосферою з льоду, що випаровувався, та залишків земного повітря, яке перетворилось на тонкі льодові кристали. Зоря Абастумані освітлювала один бік крижаного метеорита рожевим світлом.

Чорне небо було все всіяне великими й дрібними, як порошинки, різнобарвними немигаючими зорями.

Краса і незвичайність неба вразили мандрівників, проте милуватися чарівними картинами не було часу. Всі розуміли, що становище небезпечне. Мандрівники хотіли піднятися з центра на поверхню водяної планетки, яка перетворювалась у крижаний метеорит, але, не розрахувавши швидкості руху гідростата, за інерцією помчали у світовий простір.

Що буде з ними без крижаного метеорита? Звідки вони візьмуть воду для пиття, кисень для дихання?

Архімед сів на стіну, — в цьому химерному світі не було верху і низу, — вийняв записну книжку, олівець і заглибився в обчислення. Вага гідростата відома. Але яка маса крижаного метеорита? З якою швидкістю гідростат вилетів із води, що тепер уже перетворилась на лід? Треба було хоч приблизно підрахувати це, щоб вирішити, чи вистачить «сили» у крижаного метеорита протягнути гідростат назад, чи вони назавжди відірвались од крижаної планетки.

Тим часом Тюменєв, ширяючи в повітрі посеред гідростата над непотрібними тепер кріслами, вирішував інше практичне завдання.

— Савич, великі в нас запаси води? — запитав він.

— Дивлячись для чого. Для пиття і кисню на місяць вистачить, — одповів Савич. Він висів головою до підлоги, приліпившись стопою ноги до прута трапа; звідси йому було добре видно Землю. — А що ви задумали, Іване Івановичу?

— Чи не пустити нам у хід гідрореактивний двигун? Ну, хоча б тільки для того, щоб повернути гідростат і спрямувати його політ до зорі Абастумані. Тоді ми летітимемо разом з крижаним метеоритом, хоч нас і розділятиме простір. Але взаємне притягання весь час зближатиме нас, і, може, ми з'єднаємося з нашою планеткою, перш ніж у нас скінчиться запас питної води та кисню…

Архімед стукнув олівцем по записній книжці і вибив її з рук. Книжка пролетіла до протилежної стіни, вдарилась об неї і попливла в зворотному напрямі. Архімед спритно піймав її на льоту.

— Дядечку! — вигукнув він. — Це, звичайно, дуже грубий, приблизний підрахунок. І за ним виходить, що ми маємо впасти назад на крижаний метеорит. Та боюсь: у нас скінчаться вода і кисень, перш ніж це станеться.

— То ж бо й воно! Треба рискувати! — вигукнув Тюменєв. — Ми викинемо у світовий простір кілька декалітрів води, зате наш гідростат внаслідок імпульсних поштовхів реактивного двигуна зможе враз наблизитися до крижаного метеорита.

— Але спершу ми повинні відділити запас води, потрібний для життя протягом хоч би десяти днів, — запропонував Савич.

Усі погодилися з цією пропозицією. Та коли «споживний» запас було виділено, то виявилося, що води лишилось тільки на чотири імпульси реактивного двигуна.

— Чотирма пострілами дуже стисненої води ми повинні досягти мети, — сказав Тюменєв.

Двома імпульсами треба було повернути гідростат майже на сто вісімдесят градусів, одним — дати напрям до крижаного метеорита, ще один імпульс лишався запасний.

Проте хоч як старалися Савич і Архімед, а запасний імпульс довелося витратити вже при повороті, бо під час першого викиду води гідростат раптом закрутився колесом; треба було дати контрудар, щоб спинити обертання.

Аж за третім імпульсом гідростат поставили в, потрібне положення. Лишався останній імпульс, який мав зблизити гідростат і крижану кулю.

Савич узявся за важіль, зітхнув і зняв руки, — у нього не вистачало рішучості. Архімед повернув важіль. Сильний поштовх. Навчений досвідом перших імпульсів, Тюменєв тримався за трап, і його не відкинуло вбік. Як тільки справилися з поштовхом, усі, затамувавши подих, почали стежити за рухом гідростата і крижаної планети. На око здавалося, що гідростат і куля йдуть паралельно, не зближаючись. Та око могло помилятись. Архімед, приступивши до приладів, зробив обчислення. Не минуло й півгодини, як він доповів про результати. Обчислення показали, що гідростат ішов до крижаного метеорита під кутом, але дуже незначним. Зустріч з крижаним метеоритом мала відбутися через двадцять днів, чотири години, вісімнадцять хвилин.

— А в нас запасів повітря й води на десять днів, — сказав Тюменєв. — Треба подумати, як вийти із становища.

Без кисню людина може прожити трохи більше ніж дві хвилини, без води — значно довше. Тому мандрівники вирішили рештки морської води переробити головним чином на кисень для дихання. Правда, вони мали ще кілька балонів стисненого кисню, але скористатись ним вирішили тільки в крайньому разі. Крім того, для пиття збереглося ще кілька пляшок боржому, які взяв Тюменєв. Рідина у вигляді супів, соусів, підлив містилася в різних консервах.

— Якщо економити, витримаємо, — зробив висновок Тюменєв і, покінчивши з цією справою, взявся до астрономічних спостережень.