ЧАСТИНА ДРУГА

Розділ перший НА БОСФОРІ

Спека. Над гранітним кряжем, що оддалік спадає до моря, тріпотливо вруниться повітря, наче над велетенським розпеченим утюгом, — здається, хлюпни на нього, водою, і граніт зашкварчить, бабахне парою попід саме небо. І хоча б вітер подихнув чи хмарка набігла! Де тамі Небо чисте, а море розпласталось під сонцем, затверділе, гладеньке, прозоре, здається, воно більше ніколи не народить хвиль: при березі на воді лежить порожня коробка від сірників і не гойднеться, наче її поклали на стіл.

До самого моря збігає тропічний сад, огороджений високим кам'яним муром, звабливо манить темнозеленою прохолодою. Але холодку і в ньому мало: сонце зупинилось у зеніті. Тіні від пальм лягли при самому стовбурі темними велетенськими шапками, а від рівних рядів винограду і лаврів — куценькими сітями.

Під крайньою від моря пальмою, в круглій її тіні, наче якийсь хижий птах у гнізді, сидить на килимі в одних трусах аспідночорний огрядний чолов'яга, густо обцяткований краплинами води. Він, мабуть, щойно викупався і тепер збирається обідати: перед ним пляшка вина, помаранчі, сир. Поряд стоїть довгоногий, сухопарий чоловік у білих штанях до колін і в крислатій панамі, запилений і стомлений довгою дорогою.

— Чого так давно не заглядали, Хертвіг? — чорний огрядний чоловік посміхнувся.

— Справа термінова і дуже серйозна, Драконе, — відповів Хертвіг.

— Ви ніколи не їздите в дріб'язкових справах, — проклекотів Дракон, — та ще в таку спеку. Сідайте, Хертвіг, та випийте з дороги. Воно й розмова веселіше піде.

— Та ні, — Хертвіг стомленим рухом стягнув панаму і довго витирав бриту спітнілу голову, що блищала, неначе фарфорова куля. — З вашого дозволу, я скупаюся, мабуть…

— А чого ж, купайтесь, — байдуже здвигнув плечима Дракон і поклав у рот чималий шмат сиру.

Хертвіг швидко роздягнувся, потоптався на місці і оглянувся на господаря.

— Тут каміння немає, Драконе?

— Щось вас, Хертвіг, останнім часом мучать підозри. Це погано, мій друже.

— Так що, можна пірнати? — нетерпляче спитав Хертвіг.

— Звичайно. Бійтесь каменюки під водою там, де її можуть підкласти вам росіяни, а в мене, Хертвіг, ви як у аллаха за пазухою.

Останньої фрази Хертвіг не розчув. Він легко підплигнув на одному місці і, трохи пригнувшися, по-спринтерському розігнався і стрибнув з берега, його біле, незасмагле ще тіло майнуло в повітрі і шубовснуло у воду. Він довго не виринав. Дракон з натугою повернув голову до моря і рахував секунди. Пройшла хвилина — Хертвіг не випірнав. Дракон махнув рукою і налив собі вина. Тільки тепер у цілковитій тиші почувся плюскіт, і блискучу круглу голову Хертвіга він побачив далеко від берега.

— Алло, Хертвіг! Недарма вас прозвали Крабом. Ви чудово пірнаєте! Хто вас навчив?

Рвучким брасом пливучи до берега, розсікаючи воду нижньою частиною обличчя, Хертвіг видихнув:

— Малайці… — він вибрався на берег, ступив на пісок і скрикнув: — Та це ж справжня жаровня, щоб її чорти забрали!

— Еге ж, жаровня. Ви прилетіли із Штатів, Хертвіг?

— Де там! Із Норвегії, Швеції чи Швейцарії. Сам не пригадую, де бував: сьогодні в одній країні, завтра в іншій. А це до вас приїхав надовго. Налийте вина.

Дракон налив і подав кухоль Хертвігу.

— Я чекав, — коротко сказав він і повалився на бік. — Це не Скандінавія, Хертвіг. Тут буває дуже жарко в цей період.

— Звикну. В Малайї було гарячіше.

— Їжте, Хертвіг, їжте, — підсовуючи йому сир і помаранчі, говорив Дракон. — Ви такий худий, як оселедець після нересту. Поправляйтесь. — Дракон в дрімоті заплющив очі. — Я боюся, що перший же бриз здме вас у Босфор.

— Для операції Краба ми підібрали агента, — голос Хертвіга долинав до Дракона наче крізь вату.

— Давайте спочинемо, Хертвіг. Поговоримо потім.

— Я чекаю його. Мене все мучить думка — чи підійде він? Тут потрібна смілива, вправна і, головне, досвідчена людина.

— А вам знову запропонували щось старе і здатне лише повзати по рівчаках? — Дракон одкрив одне око.

— Навпаки, запропонували молодого. Зовсім молодого! Мені Хелл говорив, що це агент № 1.

— Як його звуть?

— Шакал.

— Шакал? Я щось не чув про такого.

— Це з молодих, Драконе. Людині за двадцять років. Хелл каже — тигр! Мені, каже, шкода з ним розлучатися.

— Він одержить за нього великі гроші, чого шкодувати? А в ділі він бував?

— Ні, ще. Його готували до цього дванадцять років. Цілих дванадцять років. Це — вічність для юнака.

— Тоді я догадуюсь, хто це, — Дракон відшукав десь поміж листям лавру розетку і смикнув за неї. Вдалині, біля будинку, задзеленчав дзвінок, а за хвилину по алеї підкотився до них старий, згорблений мусульманин у чалмі і білім халаті. Він зупинився в кількох кроках і, склавши човником руки перед грудьми, низько вклонився.

— Принеси мені сіру теку, Алі, ту, що ми одержали на тому тижні.

Старий ще раз вклонився і покотився назад, до оселі.

— Шакал з переміщених, — сказав Хертвіг. — Це не зовсім надійні люди. Я говорив Хеллу, не слухає.

Дракон посміхнувся:

— А де ж нам, по-вашому, Хелл візьме хлопців?

У цей час беззвучно наблизився до них старий мусульманин і простягнув Драконові сіру теку.

— Можеш іти, Алі, — махнув дідусеві рукою Дракон і передав теку Крабові. — Нате, ось подивіться, чи це він, а я посплю. Я теж просив замінити, бо дуже молодий хлопець! Може, перемінили?

На титульному листі було написано: «Юрій Муратов. Шакал».

— Ні, це він. Хелл відмовився зробити заміну. Каже, кращого агента немає.

Хертвіг знову перечитав історію Муратова. Те, що він читав, не могло йому змалювати чужого життя. Та воно й не було йому потрібне. Він шукав відповіді на одне питання: чи можна покластись на людину, анкета якої лежала перед ним у сірій теці? Досвідчений шпигун, він ретельно винюхував закамарки цієї анкети: загублені на просторах цього жорстокого світу батьки Муратова, земля, на якій він народився і ріс, чуже горе й радощі, печалі й скорботи — все це було невідоме Хертвігу і непотрібне. Він тільки крок за кроком уявляв по цих документах, як із малого хлопчака Хелл і його підлеглі робили справжнього агента, і був задоволений. Прочитавши, Хертвіг підвів угору обличчя, глянув на вилиняле від спеки небо і сказав сам до себе:

— Незвідані на землі шляхи людські і долі.

Він не був певен, що це його власні думки і слова, але тут, в древній Малій Азії, йому хотілося філософствувати.

Примружившись, він довго ще дивився на небо, уявляв собі майбутню операцію, її вдале завершення, повернення в Штати, після цього — вино, музику, гомінкі вулиці великих міст і посміхався: цей хлопець мав принести їм успіх і славу.

— А жити все-таки чудесно! — сказав він і глянув на Дракона. Той спав, відкинувши набік голову і роззявивши рота. Волохаті груди його, як у всіх здорових людей, ледве-ледве здіймались у сні. Море теж спало…

Покликавши старого дервіша, Хертвіг віддав йому теку і сказав:

— Передайте Драконові, що він, — Хертвіг постукав зігнутим пальцем у теку, — прилетить сьогодні або завтра. Прийміть його тут як слід. І потім… — Хертвіг подумав хвилину, повагався і додав — Човен нехай доставлять сюди.

— Човен? Який човен? — спитав дервіш, вклонившись.

— Дракон знає… Скажіть, щоб завтра човен був тут неодмінно.

— Все передам, як сказано, — старий вклонився і, не дожидаючись, коли Хертвіг сяде в машину, зайшов у дім.

Хертвіг відпустив гальма, завів мотор. Машина викотилася на металеву плиту перед брамою, півхвилини постояла. Важка брама відчинилася перед нею автоматично і, як тільки машина виїхала, зачинилася. Одразу ж продзвенів десь у будинку дзвоник, попереджаючи, що ворота замкнулись і електромотори можна виключити.

«За останнім словом техніки», вдоволено подумав Хертвіг, розвертаючись. Особняк, затиснений горами, промелькнув і зник, закритий деревами, що росли обабіч шляху, а Хертвіг мчав асфальтованою дорогою і думав про те, скільки вже з'їжджено і сходжено по чужих країнах, скількох людей йому доводилося проводжати в небезпечні таємні мандрівки, що були багатьом першими і останніми в житті. От і зараз має прилетіти цей юнак…

— Чорт! Міцне у Дракона вино! — вилаявся Хертвіг. — Бач, на які філософії потягло!

Наступного ранку у тому ж таки котеджі, на березі Босфору, грали в теніс. З одного боку низенької сітки стояв з ракеткою аспідно-чорний хазяїн котеджу; огрядний, років п'ятдесяти, з сигарою в зубах, він на диво легко пересувався по майданчику, ракетка його без видимих зусиль зустрічала м'яч в повітрі і довгим граційним рухом повертала назад, а молодий, сухорлявий і легкий, мов кішка, противник ледве діставав ті м'ячі в акробатичних стрибках. Говорили вони чистою російською мовою.

— Ще кілька отаких трюків, хлопче, і ти виграєш.

— Мені б легше гралося з чортом, аніж з вами, — відсапуючись, сказав на те юнак.

— Але ж рахунок на твою користь, чого ж ти сердишся?

Старий зробив різкий крок назустріч м'ячу і, всім корпусом перемістившись на праву ногу, несподівано і блискавично послав через сітку різаний м'яч. Загоріле й довге, як у щуки, тіло молодшого майнуло в повітрі, і хоч м'яча він не дістав, та беззвучно й красиво торкнувся землі руками, потім грудьми, вигнувшись, перекотився і став на ноги.

— Чудово! Якщо не на шибениці в Росії, то на арені цирку кінчатимеш життя, мій хлопчику! Я мало кому програвав, але отаких трюків, такої одчайдушної сміливості не бачив. Але ходімо от хоч би сюди, — старий показав на повиту плющем альтанку під чинарами. На столі стояв сніданок, в красивих прозорих пляшках іскрилось вино.

— У котеджі нікого немає. Ми лишились тут господарями. Доки приїде Хертвіг, маємо час поговорити. Перед купанням вип'єш?

Молодий заперечливо похитав головою і з неприхованою цікавістю дивився на старого. Він не знав його: цей дивний чоловік, мабуть, все підготував у котеджі ще на світанку спеціально для зустрічі з ним, — інакше чому котедж спорожнів? Старий налив собі вина, примружив око і посміхнувся.

— Ти що дивишся на мене, як осел на килим? Хочеш знати, з ким маєш справу? Не поспішай, мій друже. Про все дізнаєшся. Твоє здоров'я, Шакале!

Він одним духом випив. вино і з насолодою облизав губи. Були вони в нього масивні, товсті, з гострими міцними краями. Крупний вислий ніс, весь у темних родимках, чорні волохаті брови над пронизливими витрішкуватими очима, важкі щелепи — все його обличчя нагадувало сфінкса, видовбаного з граніту.

— А тепер — в купальню, — наказав він і перший рушив кам'янистою стежкою поміж помаранчами і виноградною лозою. Молодий ішов за ним, як приречений. Стомленим рухом стягнув у купальні спортивні тапочки й носки; лишившись у трусах, кинув погляд на трамплін, потім на господаря, збираючись про щось запитати його, але одразу ж здригнувся і відступив крок назад.

— Так це ви і є Дракон? Мені Хелл розповідав про вас.

— Еге, це я, мій хлопчику! Я.

— Як я одразу не міг догадатися! Я ж чув, що ви граєте в теніс, як…

— Як чорт, правда? Нічого, не біда, що ти не догадався. В Росії ти, слава аллахові, будеш уважнішим, — він поглянув на годинник. — Хертвіг щось запізнюється, правда? Раз так, скупаємося, доки він приїде, освіжимося, потім поснідаємо. Згода? Ну, раз так, у воду! У воду, хлопче!

Але юнак невідривно дивився на широкі волохаті груди старого, на яких витатуйовано було зеленуватою тушшю вогнедихаючого дракона, йому ще в Альпах доводилося чути багато дивного про цього вславленого східного розвідника. І от перше ж завдання він виконуватиме під його керівництвом. Хіба не честь? Взагалі вся подорож від Альп аж сюди, до Босфору, нічний політ у військовому літаку, оцей котедж, затиснутий скелями, і передчуття чогось цікавого, небезпечного й таємничого не покидало Шакала, відколи він виїхав з коледжу. Воно було свіжим і яскравим ще й сьогодні ранком. Але дізнавшись, що перед ним сам Дракон, Юрій відчув дивну й неприємну тривогу.

Дракон насупився:

— Ти що? Молишся? — спитав він. — Марш у воду! — волохатий і товстий, він сам ступив на краєчок трампліна, гойднувся раз, вдруге і темною важкою брилою шубовснув у хвилі.

Юрій купався без насолоди, серце в нього занило, стало тривожно і сумно. Те, до чого готували його стільки років, систематично й послідовно гартуючи його тіло й волю, нарешті прийшло. Сьогодні розпочнеться коротка підготовка, а там — човен, море, далекий небезпечний берег, тривожне життя агентурного розвідника.

Викупавшись, Дракон одягнув бухарський халат, м'які повстяні пантофлі і феску. Він порядкував за столом і взагалі поводився так, наче до нього приїхали гості на свято, і через те гнітючий настрій Муратова помалу розвіювався, починало здаватися, що все в житті не таке вже й страшне, як воно уявляється.

— Так от, прийшов твій початок, Шакале, — сказав він задумано. — І початок добрий. Деякі солідні люди дуже зацікавлені у твоїй поїздці і в її успіхові. Ти вже знайомий з планом? Значить, що головне? Заводи, аеродроми, кораблі і військові частини на півдні Лівобережної України — Таврії. Всі ці дані потрібно зібрати якнайточніше. Ти розумієш мене, Шакале?

Юнак злегка вклонився і випив рому.

— Маршрут тобі відомий. Човном ти навчишся керувати так…

— Навчитися б так, як ви граєте в теніс, було б чудесно.

— Човна привели сьогодні з Сінопа, Хертвіг навчить тебе пірнати, керувати ним, а через тиждень приступимо до операції. Вилетимо в Сіноп, там уже все буде підготовлено. Вночі міноносець опустить твого човна в нейтральних водах. — На борту в тебе повинні бути вудочки, підсаки, у відрі креветки. Компас, секстант, карта і хронометр — в потаємній ніші. Все інше, я сподіваюсь, тобі відомо. Карту вивчив добре?

— Як свою долоню. Зайти б тільки в затон. Там же ні корабля, ні маяка — нічогісінько.

— Це ліворуч від фарватера? Правильно, пустиня. Мілко, порожньо, а головне, неймовірно. Через тиждень, якраз в той день, коли ти вирушиш, росіяни розпочнуть морські маневри. Все тут розраховано, хлопче, не лише на твою відчайдушну сміливість і вправність. Човен твій буде на міноносці. Зброю і гроші я тобі дам. Документи при тобі. Але вони мають бути потоплені разом з човном. Зрозумів?

— Звичайно. Вони мені потрібні на випадок, якщо мене зустрінуть у морі. А на берег з документами йти не резон: хто ж купається з паспортом? Кому його показувати у воді? Рибам?

— Так-так… Справжні документи тобі приготовлено на тому березі. Ну, пішли до човна — мусимо поспішати. З учорашньої ночі Кенгуру тобі вже сигналить у Садовську, і нам тут прохолоджуватись ніколи.

Сіруватий човен, коли з нього зняли брезент і спустили на воду, виявився дуже простим на перший погляд. Так собі, довгуватий дерев'яний човен, з хорошим кілем, з подвійним рульовим пером і звичайним автомобільним мотором у бляшанім чохлі. Єдине, що в ньому викликало подив, це два гребних гвинти — один нижче, а другий вище, та хіба дивна невідповідність: коли він лежав на березі, здавався високим, а спустили на воду — і він неначе осів: став мілким, борти його зовсім низько зводились над водою.

Юрій Муратов придивлявся, до нього так, як придивляються до людини, з якою треба йти на небезпечне діло або прожити все життя разом. Перепливти Чорне море, та ще так, щоб ніхто тебе не помітив, щоб ні в кого не викликати підозри, — хіба це не риск? Це щось більше за риск, це — відчайдушна сміливість, подвиг, який багато в чому залежить від цього човна. Він летів сюди, уявляючи собі щось унікальне, щось металеве і видовжене на зразок реактивного літака — взагалі щось небачене і незвичайне. А прибув — і що ж він побачив? Звичайний дерев'яний човен.

Але коли приїхав Хертвіг, коли завели мотор та зробили коло, Муратов змінив свою думку. Човен летів, наче скутер, задерши носа, і його невисокі борти при такій швидкості піднімались над хвилями так, наче він от-от відірветься од води й полетить.

— Чуєте, який звук? — питав Хертвіг. — Глушителі спрямовують звук у воду, і за яких 200–300 метрів мотора майже не чути. Це одне. Друге. Якщо вам доведеться проходити острів Джарилгач вночі, то протока там вузька, і навіть цей мотор не виручить: почують. Тоді ви його виключаєте, отут ось, під сидінням, повертаєте вимикач. Отак, — Хертвіг нагнувся і клацнув чимсь під сидінням. Одразу ж десь під дном загуло, завило, і човен знову помчав уперед.

– Електромотор? — здивувався Муратов.

— Правильно, електромотор. У човні подвійне дно. В міждонних відсіках розміщено акумулятори майже по всій довжині човна — їх вистачило б допливти до Севастополя, — а в кормовій частині, під оцим бензиновим мотором, стоїть електромотор з окремим гвинтом.

— Цікаво, а як заряджаються акумулятори? — спитав Юрій.

— Дуже просто: скільки працює бензиновий мотор, стільки вони й заряджаються.

— Добре придумано!

— Непогано, — погодився Хертвіг. — Далі. В Джарилгацькій затоці дуже мілко, сама вона невеличка, і хоч човен ваш зовні й нагадує звичайну спортивну шлюпку, якими користуються на північному узбережжі Чорного моря, але він довший, має надто швидкий хід, тому одразу приверне увагу. І взагалі його треба буде сховати; не лишати ж на морі слідів, що от, мовляв, я прийшов, шукайте мене. За планом операції його треба затопити. Але обставини можуть скластися так, що затопити його треба буде негайно. От зараз, наприклад, ви підходите до берега, а за вами слідом іде інший човен або збоку пливе своїм курсом. Тоді ви відкидаєте оцю скобу і вириваєте ручку на себе. Цим рухом ви відкриваєте кінгстони. Вони подвійні з обох бортів і мають розміри 2 x 0,5 метра.

— Тобто одкидаються обидва борти.

— Та не тільки борти, а й днище відкривається, а борти по половинці, — всміхнувся Хертвіг. — Через те що кінгстони починаються від носової частини, а швидкість човна пристойна, вода вривається з великою силою. Секунда — і ви з човном під водою.

— Ну й човен! — хитнув головою Муратов. — І хто його виготував?

— Один сінопський турок. Великий майстер! Але він і гроші бере великі. За одного такого човна можна виміняти штук три лімузини.

— І ото його як втопив, так і пропало три лімузини?

— У нашому ділі що вони варті?

— Ну, а якщо треба буде тікати? І якщо шляхів інших не буде, крім того, яким прийшов?

— Навряд, щоб так трапилось, — сказав Хертвіг, пильно глянувши на Муратова. — Але якщо й трапиться…

— То буде не до човна?

— Чому? На світі все може бути. Може, справді доведеться з Садовська пливти назад морем.

— Так човен має якесь пристосування, щоб його можна було підняти?

— Аякже! Все продумано. Отут в носовій частині. Ось бачиш, щоб не шукати, — Хертвіг показав у той куточок, що утворювався днищем та форштевнем, і Муратов побачив там кругленьку задвижку. — Повернеш, її набік, відкриється кнопка. Натиснеш кнопку — запрацюють в обох бортових відсіках балончики із стисненим повітрям. Тільки перш ніж включати їх, треба закрити кінгстони.

— І човен спливе?

— Так, спливе, бо в ньому ж зовсім мало води. Бачите, який він мілкий? Тут все розраховано: у кінгстонних відсіках повітря буде стільки, що воно підніме човен майже повністю. Лишиться тільки вихлюпати воду.

— А мотор? Він же не працюватиме?

— Оцей? Бензиновий? Доки не обсохне, звичайно, не працюватиме, але електромотор і акумулятори закриті герметично, вода до них не проникає — повертаєте вимикач, і гайда! Ні, човен — звір! І керувати ним просто — тиждень тренування, і ви — як риба в воді.

— А звідки ви. знаєте цей човен?

— Мені доводилося вже перепливати море на таких човнах. І не раз.

— І вдавалось?

— Як коли. Більше, звичайно, вдавалось.

Муратов задумався. Може, він уявив собі море, далекі вогні малого містечка, може, долю свою хотів розгадати, а тільки обличчя його стало печальним, широкі плечі трохи похилились, і Хертвіг, помітивши це, поклав йому руку на плече.

— У вас були попередники, Шакале! Я не першого вас споряджаю в таку дорогу. Так що — бадьоріше, сміливіше! Сідайте за руль та зживайтеся з вашим човном, звикайте!

— Ким же мені треба стати? Про це домовлялись?

— От, бачте, з цього треба було й починати, а ми про човен заходилися говорити. Значить, так. Ви будете демобілізованим солдатом-шофером, Кенгуру приготував вам солдатський одяг і документи: військовий квиток, шоферські права і все інше. Шоферську справу ви вивчили добре? Ну, от і гаразд. Якщо вдасться висадитись непоміченим, ви потрапите з допомогою Кенгуру на будівництво гідростанції на Дніпрі, в Нове Городище. Коли, звичайно, він не підготує чогось кращого. Але я особисто думаю, що кращого місця не знайдеш. В Нове Городище їдуть звідусіль, затешетеся поміж цим збіговиськом і станете непомітним. Там з цього погляду буде дуже легко влаштуватись.

— Ну, а якщо не вдасться непоміченим висадитись? — Муратов насторожено дивився на Хертвіга.

— Ну що ж, тоді треба діяти в залежності від обставин. Передбачається в разі переслідування летіти з якогось степового аеродрому далі від Садовська, а вже пізніше повернутись.

— А де ж там є аеродроми?

— Кенгуру знає. Аеродромів у них тут багато і стає все більше, бо на Дніпрі будується ще кілька електростанцій. Кенгуру там вас зорієнтує. Він все вже підготував, він передбачить усі несподіванки. Значить, операція вам зрозуміла?

— Зрозуміла, — Шакал сидів, задумано дивлячися собі під ноги. Спека вже розпочалася, хоч був ще ранок. Але він не помічав ні спеки, ні віддзеркаленого моря, ні тропічного саду — зараз його це не цікавило. Він вдивлявся в свіжопофарбоване дно човна і думав про ті несподіванки, які підстерігають його в цій операції, про те, чи зробить Кенгуру, якого він не знає, все так, як треба! чи буде доброю погода, чи засічуть його одразу ж прикордонники…

— Ну, раз операція зрозуміла, то візьмемось за тренування, — сказав Хертвіг.

Муратов зітхнув, сів за руль і завів мотор.