"Слід веде до моря" - читать интересную книгу автора (Малик Владимир Кириллович)ОЛЕНА КАЛІСТРАТІВНА УСМІХАЄТЬСЯМинуло два дні, але Дзвонар не появлявся. На третій день вранці трохи розчаровані троє друзів — Юрко, Сергій і Марта — йшли на дамбу. Марта несла кошик з їжею, а Юрко і Сергій — вудочки. На розі Залізничної Сергій раптом зупинився. — Ти чого? — спитав Юрко. — А знаєте — ми свині. Повернулися з подорожі — і ні разу не зайшли до Галинки. А вона ж так просила! Може, завернемо на хвилинку? Юрко переглянувся з Мартою. Дівчина на знак згоди кивнула головою. — Але яс так, з порожніми руками, заходити не годиться, — сказала вона. — У мене ось є п'ятдесят копійок. Зайдемо до магазину — купимо цукерок чи шоколадку. — У мене теж є гроші! — вигукнув Сергій, зрадівши, що його ідея знайшла підтримку в товаришів. — Цілий карбованець! У Юрка нашкрябався в кишені теж якийсь дріб'язок. Галина жила недалеко, і через кілька хвилин друзі вже прочинили хвіртку на її подвір'я. Загавкав собака. На гавкіт з хати вийшла Олена Калістратівна. Юрко, що йшов попереду, зупинився. Глянув — і не впізнав учительки. Замість. суворого погляду, яким вона їх наділяла в школі, — щасливий усміх на немолодому, але якомусь несподівано розквітлому обличчі. Він не повірив сам собі і оглянувся на Марту й Сергія. Ті теж були здивовані і вражені. Нарешті, Юрко відчув, що пауза затягується. — Добрий день, Олено Калістратівно! — проголосив він поспішно. — Добрий день. — Ми до Галини… — Бачу, бачу. Заходьте, дорогі гості. У нас велика радість! — Яка? — прохопився попереду Сергій. — Галинка почала ходити без милиць! Сама може перейти через кімнату. Лікар сподівається, що до школи піде першого вересня. — Прекрасно! — зраділи Марта і Юрко. — Ура! — вигукнув Сергій і почервонів. Олена Калістратівна щасливо засміялася. — Заходьте, будь ласка. У неї вже є гість. Вона пішла попереду і відчинила вері до Галинчиної кімнати. Звідти долинув голос Хвостенка. — Гм, Хвостенко! — аж наче прошипів Сергій. — Знову! І що йому тут треба? Побачивши друзів, а серед них Сергія, Галинка спалахнула і поволі підвелася з стільця. Стояла вона твердо, тримаючись лівою рукою за бильце ліжка. В її голубих очах світилася радість. — Ходжу. Ось дивіться! — і ступила кілька кроків по кімнаті. — Обережно, донечко! — застерегла Олена Калістратівна. — Не бійся, мамо, все буде гаразд! Коли Олена Калістратівна зачинила двері, Галина запросила всіх сісти. Друзі сіли, але почували себе ніяково в присутності Хвостенка, який не вимовив жодного слова. Кмітлива Галинка перша почала розмову. — Владик приніс мені «Графа Монте-Крісто». Читали? — Я читав. — Я теж. Сергій мовчав, опустивши голову. Галинка глянула на нього своїми великими ясно-блакитними очима. — А ти, Сергійку? Сергій засопів. — Не читав… Не траплялась мені. — Так візьмеш, коли я прочитаю. Владику, можна, правда? — вона повернулась до Хвостенка. Сергій сидів мовчки, відчуваючи, як починають паленіти його щоки. Тим часом Хвостенко спокійно відповів: — А чому ж, звичайно, можна. Таку книжку — просто гріх не прочитати! — Ну, от і домовилися! — весело защебетала Галинка. Вражений Сергій такої відповіді від Хвостенка не ждав після того, що трапилося на морі. Тому довгенько не міг отямитися і знайти, що сказати. Нарешті, коли мовчанка підозріло почала затягуватися, промимрив: — Дякую… Прочитаю. Але нам уже час іти, бо ми забігли тільки на хвилинку. — Чому так швидко? Посидьте! Пограємо в шахи або в доміно. Ну? — благально подивилася на Сергія Галинка. — Ні, Галинко, ми поспішаємо, — підтримав друга Юрко. — Іншим разом пограємо. Хвостенко теж підвівся. — А ти, Владику? — спитала Галинка. — Я теж піду… Всі почали прощатися. — Частіше приходьте! Буду ждати! У дворі вони знову зустрілися з Оленою Калістратівною, яка несла від колонки відро води. — Ви вже йдете? Так швидко? — Ми ще зайдемо, — сказала Марта. — Обов'язково! — додав Юрко і почервонів, помітивши на собі допитливий погляд учительки. А Сергій, несподівано для всіх і, мабуть, ще більш несподівано для самого себе, випалив: — Олено Калістратівно, ви вже нам з Юрком пробачте, будь ласка, ту нашу, ну, пам'ятаєте… нетактовність. Дуже просимо… Так вийшло негарно! Аж зараз соромно… Він зніяковіло опустив очі. Щоки його паленіли. Чуб розвіявся і нагадував сорочаче гніздо. Сергієві слова захопили всіх зненацька. Хвостенко аж рота роззявив з подиву. Не менше були здивовані Юрко і Марта. Учителька поставила на землю відро. Однією рукою обняла Сергія за плечі й притягла до себе, а другою — скуйовдила його і без того розпатланий чуб. В її очах світилася материнська доброта. — З тебе ще, видно, будуть люди, якщо ти й досі пам'ятаєш ту свою стару провину і просиш за неї пробачення! Я пробачаю, і не будемо більше згадувати старе!.. — Спасибі! До побачення! — вигукнув щасливий Сергій, і, випручавшись з її рук, шпарко припустив з двору. Всі рушили за ним. — До побачення, Олено Калістратівно! До побачення! — Ходіть здорові! Усміхнена вчителька ще довго стояла біля хвіртки і дивилася їм услід, аж поки вони не зайшли за ріг сусіднього будинку. |
||
|