"У нас в Кібертонії" - читать интересную книгу автора (Сапожников Леонид Александрович)

Бій у саду

В'язка вивела кібертонців за місто. Вони бігли, захекавшись, через кущі і яри, а над їхніми головами відчайдушно лопотіли крилами знесилені птахи. Спуск — підйом. Спуск — підйом. Головне — не упустити барвисту в'язку з ока. Невже вона прямує в гори? Ні, пірнула. Пірнула і сховалася за кам'яним муром, що належав докторові тьма-пітьматичних наук Тракатану…

Першими досягли мети Тирляль і асистенти. Асистенти, міцні хлопці, стали пірамідою, і Тирляль звично, як на голубник, видерся на мур. Перед ним був сад, у якому росли чорні, мов обгорілі, дерева; в глибині саду причаївся будинок із щільно зачиненими віконницями. Посеред головної алеї громадилася складна. споруда з численними трубами, лійками та міхами; вона сичала, як сто тисяч гадюк, і Тирляль усе одразу збагнув. Тракатан збудував машину, щоб висмоктати повітря Кібертонії, а разом з ним усі звуки! Це єдиний спосіб покінчити з музикою, що так його дратувала.

Притримуючи шпагу, Тирляль стрибнув у сад. Швидше туди, до цього ненаситного чудовиська, він покаже йому, на що здатний Дон Кібертон! Але що це? Кібернетична черепаха! Вона мчить навперейми, висолопивши отруйне жало. Тим гірше для неї, доведеться вжити рішучих захо…

Наступної миті Тирляль злетів на дерево, а черепаха з розгону врізалася у стовбур. Удар аж ніяк не вплинув на неї — вона відповзла вбік, усім видом показуючи, що поспішати їй нікуди. Тирляль стиснув кулаки. Ця тварюка з нержавіючої сталі важила, як здоровенний бик! Тракатан, певно, пирхає зо сміху, дивлячись у шпарку на невдаху-тореадора… Тореадора? А чому б і справді не влаштувати невеличку кориду? О-гей! О-ля-ля!

Тирляль скинув сорочку, начепив її на кінчик шпаги і м'яко стрибнув на землю. Витягам клинок, пританцьовуючи, він повільно наблизився до черепахи.

— Ну, моя люба, тор-ро! Будь же розумницею, ну!

Очиці черепахи налилися ртуттю, та вона не поспішала атакувати. Під її панциром чулися гучні потріскування, — це лічильно-обчислювальний пристрій марно намагався розгадати задум Дона Кібертона. Нарешті звірюка рвонулася вперед і промчала мимо, засліплена щільною тканиною. Тирляль, лавіруючи між деревами, побіг туди, де блищала смужка води. Через кільканадцять кроків атака повторилася, і знову Тирляль відвів смерть одним порухом руки. Випад, крок убік, перебіжка. Випад, крок убік, перебіжка. Випад, крок убік — і черепаха з усього маху шубовснула в басейн, колошкаючи маленьких крокодильчиків.

Машина запрацювала з подвійною силою, чорні розтруби зі свистом пожирали повітря, і Тирлялеві здалося, що зараз вони проковтнуть Айю, його, всіх. Широко розставивши ноги, щоб не впасти під напором вітру, він рубав якісь кабелі, шланги, дроти; вони звивалися, мов безголові гадюки, здригалися в передсмертних корчах, але машина все ще свистіла, люто гуркотіли її невидимі мотори. Тирляль рубав прямо, навскіс, навідліг, доки не почув голос професора Сурдинки: «Зупиніться, Доне Кібертон, ви перемогли!»

Тирляль засунув шпагу у піхви. В саду стояла дзвінка тиша. Захекані кібертонці з острахом ходили навколо конаючої машини. Вона була розжарена і стиха потріскувала. Кібертонцям дуже хотілося висловити своє обурення, але їхні інструменти лишилися на майдані, і вони мовчки попрямували до будинку Тракатана.

Професор Сурдинка довго стукав у холодні металеві двері. Ніхто й не думав відчиняти. Тоді за діло взялися асистенти. Під їхніми кулаками двері затанцювали.

— Відчиняй, ведмежовухий! Відчиняй, нотнонеписьменний!

Нарешті щось брязнуло, заскреготіло, і на порозі з'явився Тракатан. Він був у халаті і м'яких хатніх пантофлях.

— Чого зволите?

— Ви злочинець, — виступив наперед Сурдинка. — Вас треба судити.

— Так ви у справі? — повів бровою Тракатан. — Ділові розмови я звик вести по обіді. Але для колеги можна зробити виняток. Прошу витерти ноги і йти за мною.

У вітальні сиділи Грауен та обидва його помічники. Власник балагана був надзвичайно блідий і від цього ще більше скидався на мерця.

— Ці люди — ваші спільники? — запитав професор Сурдинка.

— Я прошу колегу вибирати слова, — процідив Тракатан. — І взагалі, перед тим, як відповідати на ваші запитання, я сам хотів би дещо спитати. По-перше, на якій підставі ви вдираєтесь у чужий сад? По-друге, за яким правом ви псуєте чуже майно? По-третє, де це видано, щоб з'являлися в пристойний дім у такому вигляді? — і він показав на Тирляля, що був без сорочки.

— Дозвольте, професоре, я виконаю йому зараз таку серенаду!.. — благально вигукнув один асистент, але Сурдинка спинив його докірливим поглядом.

— Тракатане, — сказав професор, — на всі ваші запитання відповість суд, перед яким ви і ваші друзі станете завтра. А поки що… Громадяни, справді, що робити з ними поки що?

Кібертонці схвильовано загули.

— Я читав в іноземній книжці, — сказав один, — про будинок, з якого не можна втекти. Там на вікнах грати і ходять вартові.

— Ні, — поморщилися кібертонці, — це ненадійно. Грати можна розпиляти, а вартового обдурити.

— Що, коли до самого суду показувати їм музичні кінокомедії? — запропонував другий. — Вони так захопляться, що не зможуть відірватись.

— Ні, — зітхнула більшість, — не те. В кіномеханіка може щось зіпсуватися, тут вони і втечуть.

— Найкраще, — сказав третій, — взяти з них слово честі. Тільки так ми матимемо сто процентів гарантії.

— Правильно! — вигукнули кібертонці. — Як ми раніше не додумалися! Тут вони вже нікуди не дінуться.

— Тракатане, — мовив поважно Сурдинка, — ви даєте слово честі, що прийдете завтра о дванадцятій на Центральний майдан і сядете на лаву підсудних?

— Даю! — швидко відповів Тракатан.

— А ви, пане Грауен? — звернувся Сурдинка до балаганщика. — Чи даєте ви слово честі бути там же і в той же час із вашими людьми?

— О, звичайно! — догідливо схилив голову власник балагана. — Як це у вас кажуть: не дав слова — кріпись, а дав — тікай… Пардон, я трохи забув це чудове прислів'я…

— Отже, до завтра! — підсумував професор, і кібертонці, задоволені своєю завбачливістю, покинули Тракатанову садибу. Вони поспішали в місто, де на них чекали невідкладні справи: треба було розшукати в архівах кримінальний кодекс і замовити столярові лаву підсудних. І лише Невіртомущочуєш, або просто Невірко, не пішов з усіма, а сховався в черепашачу халабуду, бо не вірив нікому, а надто Тракатану.