"Метаморфози" - читать интересную книгу автора (Овідій Публій)
Книга друга
1] Сонця палац осяйний, на колони високі опертий,2] Золотом щирим яснів і мінивсь полум'яним піропом.3] Верх його так і сліпив білиною слонової кості;4] Двері двійчасті важкі променилися сріблом яскраво.5] Все ж і те срібло затьмарював хист: на дверях Мульцібер6] Вирізьбив моря гладінь, що довкіл оперізує землі,7] Світ круговий, а над ним — неозорого неба склепіння.8] В хвилі пливкій — лазурові боги: там Трітон голосистий.9] Там і постійно мінливий Протей, Егеон там, сторукий10] Велет, що стискує спини китів непомірно широкі.11] Далі — Доріда в гурті своїх дочок: ті в морі гуляють,12] Ці — на пісок прилягли й зеленаве сушать волосся,13] Декого — риби везуть; обличчя ж у них, хоч і різні,14] Все—таки чимось близькі, як у дочок звичайно буває.15] На суходолі ж — і люди, й міста, і ліси, а в них — звірі,16] Й ріки ще, й німфи стрункі та сільські божества розмаїті.17] Зверху ж митець зобразив широчінь яснозорого неба.18] В ньому — сузір'я: праворуч їх шість і стільки ж — ліворуч.19] Щойно по стежці крутій він піднявсь туди, парость Клімени,20] Щойно ввійшов у палац (та чи батьківський — сумнів ще має),21] Вже до отця він спішить, та в лице йому глянути зблизька22] Все ж не посмів, оддалік зупинившись: інакше від сяйва,23] Певно б, одразу осліп. На престолі в мигтінні смарагдів24] Феб яснозорий сидів, багряницею плечі окривши.25] Дні, Місяці, і Роки, і Століття обабіч престолу,26] Й рівно віддалені поміж собою Години стояли.27] Там — і Весна молода у вінку з різнобарвного квіту,28] Літо — за нею, без одягу, горде вагомим колоссям,29] Далі — забризкана гроном розчавленим Осінь рудава,30] Врешті — Зима крижана, розкуйовджена, сивоволоса.31] Феб же з престолу свого, всевидющим помітивши оком32] Хлопця, що наче завмер, оглядаючи речі незвичні,—33] «Що привело тебе, — каже, — сюди, до моєї палати, [32]34] Люба дитино моя,— ти ж бо син таки мій, Фаетоне?»35] Той йому в відповідь: «Світоче спільний великого світу,36] Батьку мій, Фебе,— якщо дозволяєш себе йменувати37] Батьком моїм і якщо не вдалась до обману Клімена,—38] Знак якийсь, отче, подай, щоб ніхто вже мене не вагався39] Віттю твоєю назвать, хай не їсть мого серця підозра!»40] Мовив, а батько з ясного чола відкладає проміння,41] Свій злотосяйний вінок, і велить підійти Фаетону.42] Сина обнявши, сказав: «Не такий ти, щоб я завагався43] Визнати батьком себе, не збрехала про рід твій Клімена.44] Та, щоб і ти не вагавсь,— я твоє найпалкіше бажання45] Сповнити нині ж готов; і як бог присягаюсь рікою,46] Що в підземеллі пливе, недосяжна для нашого зору!»47] Щойно промовив, а той колісниці вже просить у батька,48] Щоб хоча протягом дня крилоногими правити кіньми.49] Феб обіцянку прокляв, головою похитує скрушно.50] «Сину мій,— каже,— слова мої після такого прохання —51] Це нерозважність сама. О, якби—то присягу зламати52] Можна було! Я тобі лише в тім, лише в тім би відмовив!53] Тільки відраджувать можу тепер: не тобі, Фаетоне,54] Брати повіддя до рук — понад сили твої, ще не зрілі,55] Був би обов'язок цей, бо ж і вік твій ще майже дитинний.56] Вмій, коли смертний, триматись землі. У своїх пориваннях57] Ти несвідомо того забажав, що й богам неприступне,58] Хоч і безсмертні вони. Похвалятися будь—кому можна,59] Та, окрім мене, ніхто на вогненній моїй колісниці60] Встояти, сину, б не зміг. Сам Олімпу широкого владар,61] Хоч блискавиці страшні громовою правицею мече,62] Коней не втримає тих. А з Юпітером хто б міг рівнятись?63] Спершу — дорога стрімка. Навіть зранку незморені коні64] Ледве долають її; посередині неба — найвища.65] Лячно буває й мені, коли звідти скеровую погляд66] На суходоли й моря — наче дух перехоплює в грудях.67] Далі — дорога йде вниз, тут порив гальмувати потрібно.68] Часто й Тетіс, назустріч мені посилаючи хвилю,69] В страху буває, щоб я стрімголов не зваливсь у безодню.70] Зваж і на те, що, всякчас обертаючись, небо кулясте71] Втягує навіть високі зірки у кружляння шалене.72] Мчу проти руху того, не корюсь течії супротивній,73] Так і зринаю щомиті навстріч крутежу вихровому.74] Став ти на повіз, скажім… ну а далі? Чи зможеш промчати75] Всупереч ходу небес, чи долатимеш їх обертання?76] Може, в уяві своїй ти гаї там розлогі побачиш,77] Пишні оселі богів та святині, дарами багаті?78] Там — небезпеки, там образи звірів на кожному кроці.79] Хоч не зіб'єшся з путі й манівцями блукати не будеш,80] Мусиш, проте, на Тельця, що рогами грозить, прямувати, [33]81] На фессалійця Стрільця і на Лева, що вишкірив пащу;82] На Скорпіона, що лапи криві розпрямлятиме грізно,83] Й Рака, що клешні на тебе зніматиме з іншого боку.84] Врешті, й до коней моїх запальних підступитись нелегко:85] Бистрий раз по раз вогонь із грудей видихають крізь ніздрі,86] В шалі на дибки стають — навіть я, напинаючи віжки,87] Ледве що стримую їх, коли шию круту вигинають.88] Отже, забудь про бажання своє, поки можна ще, сину,89] Хай не караюсь, що сам тебе звів подарунком зі світу.90] Впевнитись хочеш у тім, що з моєї ти зроджений крові,91] Доказу певного ждеш? А той страх мій — хіба ж то не доказ?92] Хто ж, як не батько, за сина тремтить? Зазирни мені в вічі,93] Глянь на обличчя… А ще якби в груди мої ти на мить хоч94] Зором сягнути здолав — хвилювання б моє там помітив.95] Бачиш довколишній світ? З усього навкруги, чим багаті96] Землі його, і повітря, й моря — вибирай, собі, сину,97] Що до вподоби тобі — і, повір, не відмовлю ні в чому.98] Тільки від того відмовсь одного, що не честю, а радше99] Карою треба назвать… Хочеш кари собі, Фаетоне?100] Годі вже шию мою обвивать, нетямущий, руками:101] Дам тобі, що обіцяв, присягнувши на води стігійські,102] Сумніви, сину, відкинь, побажай тільки щось розумніше».103] Так умовляв юнака, Фаетон же стояв на своєму,104] Слів його ніби й не чув, одного вимагав — колісниці.105] Все перепробував Феб, і нарешті веде свого сина106] До колісниці високої, витвору бога Вулкана.107] Золотом сяяли дишель і вісь, золотились обіддя,108] Спиці ж одна побіч одної сріблом ряхтіли промінно.109] На хомутах, відбиваючи гранями Фебове сяйво,110] Ряд самоцвітів палав, мерехтіли прозорі топази.111] Поки те диво хоробрий юнак Фаетон оглядає,112] Схід зарум'янився вмить. Од сну стрепенувшись, Аврора113] Двері багряні палат, що трояндами встелені рясно,114] Враз відчиняє. Зникають зірки: їх загони тремтливі115] Люціфер гонить, останнім лишаючи варту небесну.116] Бачить Тітан зарожевлений світ і ледве що видні117] Зблідлого місяця кволі ріжки, що мов танули в небі,118] Й Горам проворним велить рисаків запрягати негайно.119] Не забарились богині швидкі: вже із стаєнь високих120] Соком амбросії ситих виводять вони вогнедишних121] Коней і вправно на них надягають вуздечки дзвонисті.122] Феб тоді синові мазь чудодійну кладе на обличчя,123] Щоб витривалим було до жари, а чоло прибирає124] Сяйвом проміння свого, та, в душі сподіваючись лиха,125] Серед глибоких зітхань ось такі ще дає настанови:126] «Не підганяй, якщо батьківська рада для тебе щось важить, '127] Коней, мій сину, бичем, тільки віжками їх погамовуй. [34]128] Мчать без принуки вони, а от стримати їх — таки важко.129] Не поривайсь навпростець, через п'ять поясів рівнобіжних,—130] Іншого шляху тримайсь, що тільки трьома поясами131] Дугоподібно біжить, оминаючи полюс південний132] Та протилежну Ведмедицю, що з Аквілоном межує.133] Ось тобі дороговказ, а ще й слід колісниці там видно.134] Щоб розливався однаковий жар і на землю, й на небо,—135] Ні до землі не тулись, ні в ефір щонайвищий не рвися:136] Вище промчиш — спалахнуть за тобою небесні оселі.137] Нижче — то й землі згорять. Найбезпечніший шлях — серединний.138] Тільки праворуч, де склублений Змій, не скеруй ненароком,139] І до Жертовника, вліво, не дай колісниці звернути.140] Шлях твій між ними лежить. А втім, покладаюсь на Долю:141] В мудрій опіці своїй, нерозважного, хай тебе має.142] Ми ось говоримо тут, а віддалених меж гесперійських143] Млиста торкнулася Ніч. Я баритися більше не смію:144] Вже мне ждуть. Розігнавши пітьму, зайнялася Аврора.145] Віжки візьми—но до рук, а коли завагаєшся раптом,—146] Вибери краще пораду мою: не торкайся їх зовсім,147] Поки ще змога, й ногами стоїш на твердому, й під ними148] Ще не здригнулася вісь, на якій сподіваєшся, хлопче,149] Землі широкі осяяти днем, нерозумний, без мене!»150] Не помогли ті слова: вже юнак — на легкій колісниці151] Випрямивсь; віжки зібравши до рук, вже їх стискує гордо152] й дякує щиро за дар тій подяці не радому батьку.153] Сонячні коні в той час колихнули повітря іржанням—154] Вогненнодишні Еой, і Пірой, і Флегон із Етоном;155] Б ють об запори дзвінким копитом, домагаючись волі.156] Тетіс, не знаючи, хто там на повозі, вмить розсуває157] Засуви всі — і сяйнула небес далина неозора.158] Коні, рвонувшись туди, розсікають ногами повітря,159] Хмари зустрічні шматують грудьми і, розправивши крила,160] Швидше біжать, аніж Еври—вітри, що війнули зі сходу.161] Надто легкою, одначе, була на цей раз колісниця,162] Не відчували й ваги хомутів своїх Фебові коні.163] Як на хвилястій воді рівновагу втрачає щоразу164] Без вантажу корабель і пливе, куди вітер повіє,165] Так і стрясається вся, і підстрибує, наче порожня,166] Хоч і везе юнака, по небесних шляхах колісниця.167] Тут же відчули те коні й, лишаючи биту дорогу,168] Вже без порядку наосліп кудись, наполохані, ринуть.169] Заціпенів Фаетон, колії рятівної не бачить,170] Віжку хотів би сіпнуть, та куди керувати — не знає.171] Вперше тоді розпеклися під сонцем холодні Тріони,172] До заборонених вод дотягтись намагаючись марно.173] Навіть лінивий Дракон, що під самим засніженим колом [35]174] Досі в льоду напівсонний лежав, не страшний ні для кого,175] Заворушивсь од жари, спалахнув несподіваним гнівом.176] Кажуть, що й ти, Волопасе, в той час потривожений жаром,177] Кинувся, млявий, тікать, хоча мусив тягти свого воза.178] Глянув з ефірних висот Фаетон на широкії землі,179] Що простяглися внизу, так далеко—далеко,— й од жаху180] Зблід, нещасливий, і ноги раптово йому підкосились,181] І затуманилось нагло в очах серед дня осяйного.182] Вже він не радий, що батьківських коней торкнувся й про рід свій183] Врешті дізнавсь, що домігся свого, вже й Мероповим сином184] Звався б охоче тепер. Під напором Борея, буває,185] Так от по хвилях летить корабель, коли пустить керманич,186] Бурі піддавшись, кермо, й на одних лиш богів покладеться.187] Що тут робить? Вже позаду чимало лишилося неба,188] Перед очима ж .— іще його більш. Відміряючи в думці189] Два ті простори, то гляне на захід, куди досягнути190] Вже не судилось йому, то на схід,— та не бачить рятунку.191] Весь наче здерев'янів: ні відкинути віжок не може,192] Ні їх утримать; не знає й того, як окликнути коней.193] З острахом бачить юнак то тут, то там серед неба194] Різноманітних потвор велетенські та грізні подоби.195] Є в небі місце таке, де, вигнувши клешні дугою —196] Дві страхітливі руки — й випинаючи хвіст луковидний,197] Тілом своїм Скорпіон аж на два розіслався сузір'я.198] Тільки—но вгледів його Фаетон — усього, наче в поті,199] В чорній отруті, готового вдарити жалом загнутим,—200] Весь похолов, обімлів, і з рук йому випали віжки.201] Коні ж, як тільки незвично лягли їм повіддя на спини,202] Небо копитами рвуть і, не чуючи жодного стриму,203] Мчать, куди вільний порив їх жене, крізь місця невідомі204] Наче сліпі, стрімголов; набігаючи несамовито205] На щонайвищі зірки, манівцями несуть колісницю.206] То на крутизні вони, то, злітаючи стрімко додолу,—207] Вже на тій смузі, що край суходолу, копитами дзвонять.208] Феба здивована вкрай, побачивши братових коней209] Нижче від коней своїх. Ось обпалені хмари димляться.210] Вже спалахнула земля по верхах, зазміїлись довкола211] Тріщини тілом її обезводненим, сірим од сквару.212] Трави іржею взялись, пломеніє на дереві листя.213] Нива неситий вогонь урожаєм своїм підживляє.214] Мало того: загибають міста, огороджені муром,215] Цілі краї й племена обертає пожежа навальна216] В попіл, що з вітром летить. Палахтять і ліси, й верховини:217] Тавр Кілікійський, і Тмол, і Афон, і Гераклова Ета,218] й славна багатством джерел, сьогодні ж посушлива, їда;219] Селище Муз — Гелікон і Гем, на той час не Еагрів.220] Бухає Етна подвійним вогнем у незмірну високість. [36]221] Ерікс палає і Кінт, Парнас двоголовий і Отрій,222] Далі — Мікала, й Мімант, і Родопа, що вперше без снігу;223] Діндіма і Кіферон, де так голосно Вакха вславляли.224] Скіфії вже не рятує мороз, над Кавказом — заграва.225] Осса жаріє, і Пінд, і Олімп, що піднявся над ними.226] Альп небосяжні хребти та підпори для хмар — Апенніни.227] Щойно тоді Фаетон озирнувсь — і помітив, що цілий228] Світ наокіл запалав. Омліваючи сам од спекоти,229] Хоче вдихнути, повітря, однак, мов з глибокої печі,230] Палить уста йому; чує вже вісь під ногами пекучу,231] Вже його попіл окрив, переслідують іскри летючі.232] Весь, наче куряви стовп, він летить, оповитий гарячим233] Димом, і в тій пелені смоляній нещасливець не знає,234] Де він тепер і куди його мчать рисаки вихроногі.235] Кажуть, що люд ефіопів тоді посмуглів, бо раптово236] Кров, од жари закружлявши прудкіше, забарвила тіло.237] Втративши соки земні, пройнялась тоді й Лівія наскрізь238] Сухістю. Німфи річок та ставків, розпустивши волосся,239] Сльози пекучі лили. Беотія кличе Діркею,240] Аргос — дзвінку Амімону, Ефіра — піренську вологу.241] Не вбереглись і потужніші ріки, яким пощастило242] В ширших плисти берегах: Танаїс мовби парою взявся,243] І вікопомний Пеней, і Каїк задимівся тевфрантський,244] І бистроплинний Ісмен, а за ним — Ерімант, що в Псофіді.245] Ксант, кому вдруге судилось палати, Лі корм жовтоводий,246] Далі — Меандр, що грайливо біжить течією в'юнкою.247] Потім — тенарський Еврот і Мелант у краю мігдонійськім.248] Ось вавілонський Євфрат запалав, Оронт пломеніє,249] Істер, і Фасіс, і Ганг, і прудкий Термодонт загорілись.250] Вже палахтять побережжя Сперхея, Алфей закипає,251] Таг, розпалившись, руде своє золото хвилею котить.252] Лебедя спів обірвавсь, берегів меонійських окраса:253] Білі птахи річкові спопеліли посеред Каїстру.254] Ніл на край світу, жахнувшись, утік і свої верхоріччя255] Хтозна—де заховав (їх не знайдено досі!) — й пилюку256] Вітер жене по семи його гирлах, колись повноводих.257] Гебр і Стрімон ісмарійські подібної долі зазнали.258] З ними ж — і Родан, і Рен, і Пад у краю гесперійськім;259] Висох і Тібр, хоч йому й призначалася влада над світом.260] Тріщини—рани землею пішли, й аж у Тартар імлистий261] Промінь сягнув — і злякався з дружиною владар підземний.262] Вужчає простір морів: де недавно здіймалася хвиля,263] Жовті піски залягли; де стелилася рівнява синя,264] Гори в незвичних місцях — Кіклади нові — виринають.265] Туляться риби до дна, не відважаться й звинні дельфіни266] Випірнуть, щоб якусь мить у прозорому звитись повітрі.267] Жирних тюленів тіла животом догори, бездиханні, [37]268] Плавають посеред вод. Ось тоді й у глибинних печерах,269] Кажуть, Нерея, Доріду й дітей їх спекота діймала.270] Тричі, тамуючи гнів, намагався в повітря з—під хвилі271] Руки підняти Нептун, та не виніс вогненного палу.272] Мати—Земля, годувальниця, морем довкіл оповита,273] Під тягарем його вод і джерел, що у скруті великій274] Збіглись у лоно її, рятівної шукаючи тіні,275] Голову ледь підняла, перевтомлена; взявши в долоні276] Пойняте жаром чоло, затремтіла, здригнулася важко,277] Все сколихнула кругом і сама, як ніколи ще досі,278] В'язнучи в трясовині, промовляє святими устами:279] «Раз я вже гідна того, то чому, між богами найвищий,280] В рух не пускаєш своїх блискавиць? Коли згинути маю281] Серед вогню, то врази мене ти, вкороти мої муки!282] Ледве що мовлю я те: на вустах запікається слово,283] Пара дихнуть не дає, та й волосся, поглянь ось, рудіє.284] В попелі, бачиш, лице; запорошує попелом очі.285] От і подяка мені за мою доброту, мою плідність,286] От нагорода за те, що кривим лемешем, бороною287] Зранюють груди мої, що весь рік обробітком караюсь,288] Що зеленину худобі даю, що для роду людського289] Зрощую хліб і солодкі плоди, а для вас — фіміами…290] Та, припустімо, я гідна того, але чим провинився291] Перед тобою твій брат? Ось міліють моря, що припали292] В частку йому, осідають все нижче, все далі від неба.293] Ну, а коли ні мене не жалієш, ні рідного брата,—294] Зглянься над небом своїм! На полюси два озирнися:295] Бачиш? Обидва в диму! І як тільки вогонь їх поглине —296] Ваші хороми впадуть! Атлант ось, і той вже насилу297] Неба розпечену вісь на плечах могутніх тримає.298] Що, коли згинуть і землі, й моря, і небесні палати —299] Знов у прадавній обернемось хаос! Хоч те, що лишилось,300] Вирви з обіймів огню, не барися подбати про всесвіт!»301] Мову на тім обірвала Земля: не могла вона більше302] Пари жаркої знести, не могла говорити; ввібрала303] Голову в себе, в понурі заглибини, ближчі до манів.304] Батько всевладний, за свідки богів тоді взявши й самого305] Феба, запевнив, що все пропаде, коли він без вагання306] Сам не зарадить біді,— й поспішив на вершину Олімпу,307] Звідки, піднявши чоло, затуманює землю широку,308] Звідки потужно гримить і пускає вогні миготливі.309] Та не було тоді хмар, тож не мав чим окутати землю,310] З неба й дощами пролитись не міг: не було там вологи,311] Блискавку він у правицю вхопив і, гримнувши громом,312] У Фаетона пустив — той упав неживий з колісниці,313] Й тут же всесвітній вогонь захлинувсь у вогні блискавичнім.314] Коні, нараз урізнобіч метнувшись, у дикім пориві [38]315] Шлеї з повіддям рвуть, хомути за собою лишають,316] Онде гнуздечка лежить, а тут, одірвавшись від дишла,—317] Вісь, і рясніють довкіл од коліс потрощених спиці.318] Скрізь, куди зором сягнеш,— загибелі слід якийсь видно.319] Сам Фаетон, мов зоря (у вогні його жовте волосся),320] Стрімко додолу летить, і снується за ним у повітрі321] Слід вогняний, як, буває, зоря на погожому небі,322] Хоч не впаде, та здається, однак, що ось—ось може впасти.323] Ген, на зворотному крузі землі, Ерідан повноводий324] Легко його підхопив і задимлене вимив обличчя.325] А гесперійські наяди в вогні триязикім зотлілий326] Прах у могилу кладуть, на плиті викарбовують напис:327] «Тут лежить Фаетон, що на батьковій став колісниці,328] Хоч і не втримав її, та в дерзанні великому згинув».329] Батько ж у смутку тяжкім, побизаючись гірко за сином,330] Ясне лице приховав, і тоді, якщо вірити людям,331] Сонце не сходило протягом дня: замість нього пожежа332] Сяйво лила — мимоволі й нещастя приносило користь.333] Мати Клімена, промовивши все, що в такому нещасті334] Мовити звичай велить, розірвавши на грудях одежу,335] Мов божевільна, пустилась у світ; оббігає всі землі —336] Хоче хоч тіло бездушне знайти, хоч останки, хоч кості…337] Врешті знайшла їх, покритих піском побережжя чужого.338] Впала лицем до землі й, прочитавши на мармурі ймення,339] Зрошує камінь слізьми, пригортається лоном до нього.340] Фебові доньки не менше тих сліз — надаремного дару341] Смерті безжалісній — ллють, і, вдаряючи в груди руками,342] Тужать—сумують усе, й Фаетона, хоч він і не вчує,343] Кличуть удень і вночі, до могили припавши обличчям.344] Виповнивсь місяць, сріблистії роги вчетверте з'єднавши,345] Ті ж, як звичайно, голосять (постійне вже звичаєм стало).346] Віком найстарша між них, Фаетуза на землю було вже347] Впасти намірилась ниць, не змогла, проте: «Що це з ногами? —348] Зойкнула враз.— Наче з дерева стали». До неї русява349] Кинулась Лампетіe, але й ту зупинило коріння.350] Третя волосся рвать почала, та в руках замість нього —351] Зірваний лист. Нарікає одна, що вросли їй у землю352] Ноги корінням, а друга — що руки в гілля замінились.353] Оторопіли на мить, а кора шорсткувата тим часом354] Тіло їх криє: і лоно, й живіт, і рамена, і руки —355] Все в тій корі, лиш устами ще матінку кликати можуть.356] Що тут зарадить вона? То сюди поривається раптом,357] То, мов шалена, туди; поки можна ще, дочок цілує.358] Мало того: з—під кори їх тіла вона вихопить хоче,359] Ніжне гілля гарячково обламує, звідти ж — о диво! —360] Кров, наче з рани живої, струмить, обагряючи землю.361] «Матінко, зглянься,— поранена скрикує,— зглянься над нами! [39]362] В дереві тім — моє тіло тепер, я біль його чую!363] Ну, прощавай!» На тім слові й уста затяглися корою.364] Сльози відтіль потекли, і, стікаючи з віток по краплях,365] Блиснув загуслий на сонці бурштин і поплив у прозорій366] Хвилі в наш край, щоб латинським жінкам окрасою бути.367] Кікн, Стенела дитя, цього чуда був очевидцем.368] Він, хоч рідня, Фаетоне, тобі по матерній крові,369] Серцем ще ближче з тобою ріднивсь. Одцуравшися влади370] (Він лігурійцями правив і дбав про міста їх великі),371] Жалем своїм побережжя зелене ріки Ерідана372] Й ліс, примножений сестрами друга, сповняв, але раптом373] Став його голос незвично тонким, а замість волосся —374] Пір'ям увесь забілів, дугою витяглась шия,375] Пальці багрянець покрив, і перетинки їх поєднали.376] Зліва й справа — крило; замість рота — дзьоб заокруглий.377] Так от став лебедем Кікн, від Юпітера й неба далекий:378] Кривдницю—блискавку, що Громовержець метнув, пам'ятає.379] Любить озера, ставки. Проклинаючи пломінь, воліє380] Плавати в тихій воді, ворожій огневі стрімкому.381] Чорний смуток тим часом повив ясночолого Феба.382] Змерк і поник він, неначе б і справді мав світ покидати.383] Сяйво своє, і себе він, і білу зненавидів днину,384] В тугу поринув увесь, ще й гнів долучає до туги.385] Світові більше не хоче служить: «Неспокійна од віку,—386] Каже він,— випала доля мені. Я жалію сьогодні387] Тих безконечних трудів, за котрі ні подяки, ні честі!388] Інший нехай попровадить тепер колісницю вогненну!389] А як такого нема, як боги свою визнають слабість,—390] Сам хай веде її, щоб, пересвідчившись, як це нелегко,391] Врешті відклав блискавки, що в батьків забирають дитину.392] Звідавши коней вогненний порив, буде знать, що скарав він393] Несправедливо того, хто не здужав упоратись з ними».394] Поки снує нарікання такі, поставали круг Феба395] Всі божества — щоб на світ не наводив глибокої пітьми,396] Слізно благають його. Перепрошує навіть Юпітер397] За блискавиці свої і грозить водночас як володар.398] Коней сполоханих скликує Феб — вони дибляться й досі —399] Й гнів свій зганяє на них (а гнівився тоді, як ніколи!),400] Б є їх щосили, шмагає: винить у загибелі сина.401] Батько всевладний тим часом обходить довкіл велетенські402] Стіни небес — оглядає, чи пломінь аж так не пройняв їх,403] Що завалитись могли б, та не видно такої загрози:404] ілі и несхитні вони. Суходоли окинувши зором,405] Бачить страждання людей. Над усе ж про Аркадію дбає,406] Рідний свій край: оживляє струмки і річки, що поникли,407] Мовби одвикли пливти, прихорошує травами землю, [40]408] Листям — дерева, зчорнілим гаям велить зеленіти.409] Серед таких от турбот зустрілась йому нонакрінська410] Дівчина — й бог запалав щонайглибшим до неї коханням.411] Вовни тонкої не пряла вона для вбрання дорогого,412] Зачісок пишних не знала: лиш пояс охоплював стан їй,413] Стрічка, біла, мов сніг, неслухняне в'язала волосся.414] То вона лук у руці, то спис легенький тримала;415] Фебі служила ясній: тільки з нею любила Діана416] Йти на лісистий Менал. Але вічним ніщо не буває!..417] Сонце стрімке вже пройшло половину високого шляху,418] Як увійшла вона в гай, що од віку не бачив сокири.419] Тут же з плеча зняла сагайдак і, тугий попустивши420] Лук, на траву прилягла й під голову замість подушки421] Повний свій сагайдак, візерунками вкритий, поклала.422] Вгледівши втомлену без супровідника діву, Юпітер423] Хитро всміхнувсь: «На цей раз приховаюсь—таки від дружини,424] Ну, а коли попадусь — то хоч буде за що поплатитись!»425] Миттю обличчям і одягом він уподібнивсь Діані426] Й каже: «О діво—мисливице, перша з моїх супровідниць,427] Як полювалось тобі?» Та схопилася: «Здрастуй, богине,428] Вища — я певна того — й від Юпітера. Я Ь і йому те429] В вічі сказати могла, хай почув би!» Той чує й сміється,430] Рад, що над ним перевагу йому ж віддала во.на, й спрагло,431] Не по—дівочому, став цілувать її. Та намагалась432] Про полювання своє, про місця, де була, розказати —433] Де там! — ще дужче обняв її й не без гріха себе видав.434] Не піддається йому, але скільки—бо сил є у жінки?435] (Глянула б ти, о Сатурніє,— серця не мала б на неї!)436] Ще відбивається й ще. Та кого може діва збороти?437] Хто — Громовержця? І ось, осягнувши свого, переможець438] Вже на Олімпі засів, а їй опротивів і ліс той —439] Свідок,— і гай, де мало що сагайдака не забула,440] Стріл і лука свого, як у горі звідтіль поверталась.441] Ось серед почту свого по стрімких верховинах Менала,442] Здобиччю горда, ступає Діктінна: вдалось полювання.443] Німфу помітивши, кличе здаля її, ця ж утікає:444] Спершу вона їй здалася Юпітером; потім, круг неї445] Інших чимало побачивши німф, перестала лякатись446] Підступу й до своїх подруг, що з ловів ішли, приєдналась.447] О, як то важко не зрадить обличчям провини своєї!448] Погляд щоразу відводить вона, і вже, як бувало,449] Побіч богині не йде, не очолює німф у поході.450] Все лиш мовчить і рум'янцем густим видає свою кривду.451] Що з нею — тут же пізнала б Діана, якби довелось їй452] Звідати кривду таку ж, але німфи — таки здогадались.453] Ось у дев'ятий вже раз округлився місяць рогатий,454] Як після ловів трудних, натомившись на братовім жарі, [41]455] В гай Діана ввійшла, відкіля витікав дзюркотливо456] Чистий ручай, що на дні ворушив піском золотавим.457] Місце сподобалось їй, торкнулася хвилі стопою —458] Вабить богиню й вода: «Від стороннього ока далеко —459] Всі ми тут,— каже,— поніжимось голими в хвилі прозорій!»460] Жар Паррасійку пройняв. Уже всі познімали свій одяг,461] Жде чогось тільки вона, та її роздягли проти волі.462] Одягом досі прихований гріх очевидним зробився.463] Поки сама не своя хоче лоно руками прикрити, —464] «Геть! — каже Кінтія їй.— Не забруднюй священних потоків!»465] Так із числа супровідниць своїх нещасливу прогнала.466] Знала відразу про все й Громовержця дружина, одначе,467] Кару жахливу свою на догіднішу мить відкладала.468] Врешті наспіла пора. Вже ж бо й хлопчик Аркад (він Юноні469] Тут же ненависним став) появивсь у суперниці—німфи.470] Зиркнувши люто туди, не ховала вже гніву Юнона:471] «Ще бракувало того,— проказала,— щоб ти, потіпахо,472] Нас осоромила плодом своїм, щоб усім стала явна473] Кривда моя й поведінка ганебна верховного бога!474] Запам'ятаєш мене: красуватись, повір, вже не будеш,475] Не пощастить вже тобі замануть мого мужа, негідна!»476] З тим, за волосся вхопивши, на землю, до ніг собі, з маху477] Кинула німфу, вона ж простягає до неї в благанні478] Руки, та що це? Нараз вони їжаться чорною шерстю,479] Грубнуть, кривими стають, гачкуваті ростуть на них кігті,480] Правлять уже замість ніг, а лице, яким щойно Юпітер481] Намилуватись не міг,— роззявилось вищиром хижим.482] Щоб молитвами вона не схилила душі Громовержця,483] Робить німою її: переповнений гнівом і люттю,484] Рик виривається в неї хрипкий із звірячого" горла.485] Розум один лиш і пам'ять людська в ведмедиці лишились.486] От і порикує глухо, й до неба здіймає кошлаті487] Лапи (такі в неї руки тепер), виявляючи біль свій,488] Знає, що кривду вподіяно їй, та сказати не може.489] Скільки разів, боячись опочити самотньою в лісі,490] Біля колишнього дому свого вона полем блукала!491] Скільки разів, коли гавкіт собачий ущелини повнив,492] Мчала що сили було — мисливиця перед мисливцем!493] Часто й звіра вона, хоч сама була звіром, лякалась,494] Навіть ведмедя, забувши про те, що й сама — ведмедиця,495] Лячно минала й вовків, хоч до них приєднавсь її батько.496] Ось Лікаонії син, що й не знає, хто його мати,497] Юний Аркад (ще й п'ятнадцяти він не досяг) у ті гори498] На полювання пішов. Наганяючи звірів у сіті,499] Зручні яри намічаючи серед лісів Ерімантських,500] Якось на матір набрів. А вона, наче вкопана, стала.501] З сина не зводить очей, впізнає його. Той — утікає: [42]502] Звідки ж міг знати, чиї так у нього впиваються очі?503] Слідом за ним поспішає й вона — лиш би сина дігнати! —504] Він, озирнувшись, отруйну стрілу їй націлює в груди;505] Втрутивсь Юпітер, однак: обох підхопивши зненацька,506] З вітром поніс у бездонну порожняву й високо в небі507] Місце їм дав, щоб двома по сусідству сузір'ями стали.508] Злість Юнону взяла, коли підла суперниця зблисла509] Зіркою, от і спішить вона в синяве море до Тетіс,510] До Океана, що й серед богів чималим шануванням511] Часто втішались, і так ось, їх подив помітивши, мовить:512] «Диво бере вас, чому, володарка всевишніх, приходжу513] З далей ефірних сюди? На небі вже інша панує!514] Віри не ймете мені? Ось ніч буде — гляньте на небо:515] Прямо над вами, вшановані щойно, мені на погибель,516] Зорі вилискують там, де останній пояс полярну517] Вісь на вершечку її щонайвужчим кільцем обвиває.518] Всяк нині кривдити схоче Юнону, а скривдивши, навіть519] Не затремтить: моя помста, як бачите, йтиме на користь!520] От чого я домоглась! Отака—то могутність у мене!521] Образ людський відняла їй, вона ж — несмертельною стала!522] Ось як за кривду я мщуся, таку маю владу велику!523] Краще хай знов замість морди хижацької людське обличчя524] Дасть їй, як це вже зробив був колись Фороніді аргівській!525] Тільки чому ж він, Юнону прогнавши, не тішився з нею526] В спальні моїй і тестем своїм не зробив Лікаона?527] Ласку, прошу вас, явіть вихованці покривдженій вашій:528] Не підпускайте до вод лазурових оту Ведмедицю,529] Геть проганяйте зірки, що за блуд поробились зірками.530] Хай не торкнеться прозорої хвилі блудниця погана!»531] Згідно кивнули морські божества. Сатурнія тут же532] Злинула легко в ефір колісницею, впрягши до неї533] Тих павичів, що їх пір'я зіницями Аргуса вкрите.534] Так ото, вороне, й ти поплативсь, у минулому білий,535] За гомінливість: нараз чорнотою взялись твої крила.536] Весь білосніжний ти був, твоє пір'я сріблилось до сонця,537] Навіть з голубом міг, що без жодної плямки, рівнятись.538] Не поступався ти й гусям, що криком дзвінким врятували539] Наш Капітолій, ні лебедям білим, що люблять затони.540] Через язик постраждав. Балакучий язик його винний541] В тім, що з білого він смолянисто—чорний зробився.542] В цілій Гемонії, пліднім краю, не бувало красуні543] Над Короніду з Ларісси. Кохався і ти в ній, Дельфійцю,544] Поки невинна була й ніхто ще не стежив за нею.545] Фебовий птах її зраду помітив, і вже з новиною546] Вибрався в путь, невблаганний донощик: не терпілось тут же547] Перед велителем стати своїм. Крильми побіч нього548] Жваво махає ворона, що все хоче знать, балаклива. [43]549] З чим поспішає, довідавшись,— «Не до добра,— йому каже,—550] Шлях цей тебе доведе. Моїм кряканням віщим не знехтуй!551] Ким я була і якою зробилася, глянь — і побачиш,552] Як поплатитися можна й за вірність. Колись—то Паллада553] В кіш, із актейських сплетений лоз, Еріхтонія вклала,554] Що народився з землі — дитя, яке мами не мало.555] Трьох попередивши дів, Кекропа двоїстого дочок,556] Щоб до її таємниць зазирати, цікаві, не смілй\557] В листі сховавшись дрібнім, підглядала я з в^Тгаа густого,558] Що вони роблять. Так ось тільки дві з них — Пандроса і Герса —559] Чесно пильнують той кіш. Боязливих, проте, підкликає560] Третя, Аглавра,— вузли всі розв'язує, ось вони й бачать:561] Ніби дитина в коші, ніби змій розіслався у ньому.562] Тут я богині про все розплескала. За це нагороду563] Маю таку, що навіки позбавлена ласки Мінерви,564] Нижча від птиці нічної тепер. У моїм покаранні565] Мають науку птахи: язикатий—бо — сам собі ворог.566] Не на прохання моє — я й на думці такого не мала —567] Перемінила мене! Запитай—но в самої Паллади —568] Не заперечить вона, хоча й переповнена гнівом.569] Бо ж у фокейськім краю Короней—володар, як відомо,570] Був мені батьком. До мене, дочки владаря, чередою571] Вибрані йшли женихи — не гордуй же ти мною й сьогодні.572] Врода згубила мене. Якось берегом я проходжалась,—573] Часто по рівнім піску я сама полюбляла гуляти.574] Бог мене вгледів морський у той час — і жагою пройнявся.575] Марно вмовляннями згаявши час, він од ласки до сили576] Вже намірявсь перейти, вже за мною пустивсь. Я — тікаю,577] Хвилею битий пісок залишаючи, грузну в сипкому.578] Кличу на поміч богів і людей, та ніхто з—поміж смертних579] Не відгукнувся, і тільки зворушена дівою Діва580] На допомогу прийшла. Простягала я руки до неба —581] Руки мої од рамен почали наче, пухом темніти.582] Стала я одяг зривати з плечей, але замість нього583] Пір'я цупке корінцями вросло мені глибоко в шкіру.584] В розпачу бити руками взялася в оголені груди,585] Та не було в мене вже ні долонь, ані персів дівочих.586] Бігла я далі, лишень у піску не вгрузала ногами —587] Ледве торкалась його; а за мить якусь — високо в небі,588] Як неповинна супутниця діви Мінерви, я мчала.589] Щастя ж не мала я й тут, бо втішається честю тією590] Та, що за злочин важкий стала птахом нічним — Ніктімена.591] Ти про цей вчинок не чув? А про нього на Лесбосі славнім592] Тільки й мови було — як ота Ніктімена зганьбила593] Батькове ложе. Тепер, хоч і птаха, — вину свою тямить,594] Сонця боїться й сторонніх очей; а ганьбу свою в пітьмі595] Криє. З широкого неба її проганяють пернаті». [44]596] «Хай та наука,— їй ворон в одвіт,— тобі йде на користь,597] Як у біду попадеш. Я сміюсь над пустим віщуванням».598] Не завернув, долетів і Фебові про Короніду —599] Як гемонійський юнак поруч неї лежав — сповіщає.600] Зблід на ту звістку закоханий Феб. Злітає лавровий601] В нього вінок із чола, на яке мовби туча набігла.602] Гнівом страшним закипів, і вже замість плектра дзвінкого —603] Стискує лук у руці, вже роги його майже докупи604] Зводить, і груди, що й сам до них щойно грудьми пригортався,605] Ніжний коханець, стрілою несхибною вмить прошиває.606] Дівчина зойкнула враз і, з—під серця вирвавши вістря,607] Тіло, біле, мов сніг, заливає червоною кров'ю.608] «Фебе,— встигла шепнуть,— я могла б, народивши спочатку,609] Гріх свій сплатити тобі: ти в одній нині двох убиваєш».610] Мовивши те, пролила вона з кров'ю й життя одночасно.611] Холод смертельний пройняв з душею розлучене тіло.612] Феб схаменувся, та пізно було! На свій гнів нарікає,613] Вже він не рад, що про зраду почув, що так розпалився.614] Птаха клене, що про неї звістив йому й став винуватцем615] Горя нежданого, лук ізненавидів свій і правицю616] Й зброю — стріли сліпі, що в правиці були,— відкидає.617] Мертву голублячи, має надію ще всупереч Долі618] Поміч подати їй; все, яке знав, перепробував зілля.619] Після даремних зусиль, побачивши стос похоронний620] Дров, на яких її тіло ось—ось переміниться в попіл,621] Гірко Феб засмутивсь, а що лиць оскверняти сльозою622] Не випадає богам, він зітхав і стогнав раз од разу623] Глибоко й тяжко. Буває, корова так лунко затужить,624] Бачачи те, як на скроні бичка, який ссав її щойно,625] З розмаху раптом упав, кісточки йому дроблячи, молот.626] Потім, коли, вже не милі їй, пахощі вилив на груди,627] Ще раз обняв, належне віддавши їй по неналежнім,628] Не допустив, щоб охоплене полум'ям лютим зотліло629] Сім'я його — й вириває з вогню й материнського лона630] Сина; в печеру гірську до Хірона його переносить.631] Ворону ж, хоч за донос він чекав нагороди для себе,632] Гнівний Феб серед білих птахів не дозволив бувати.633] Мудрістю славний кентавр і божественному вихованцю,634] Й почесті рад, хоч вона додала йому й труду чимало.635] От підійшла якось, жовте волосся по плечах пустивши,636] Донька Хірона,— її народила колись миловида637] Німфа Харікло на березі річки прудкої й назвала638] Окіронеєю. Не вдовольнилась вона, перейнявши639] В батька—провидця науку його — провіщала майбутнє.640] Впавши в той час у пророчу нестяму й раптово пройнявшись641] Духом палким божества, що в грудях у неї ховалось,642] Тільки—но вздріла дитя: «Цілителем всесвіту,— каже,— [45]643] Хлопче, рости! Як часто життям зобов'язані будуть644] Смертні тобі! Ти й душі вертати матимеш право.645] Зважившись раз на таке, проти волі безсмертних, удруге646] Вже ти того не здійсниш: твого діда вогонь перешкодить.647] З бога ти станеш прахом німим, а з праху німого —648] Богом об'явишся знов, свою долю Два рази поновиш.649] Ти ж, о мій батьку, хоч ти і не відаєш смерті, хоч мати650] Вічним на світ привела тебе,— сам же бажатимеш палко651] Смерті собі, коли в тіло твоє через рану проникне652] Змія жахливого кров,— невимовного болю причина.653] Отже, з безсмертного смертним ти станеш волею неба.654] й нитку життя перетнуть тобі три нерозлучні богині».655] Ще додала б не одне, та з грудей тільки стогін у неї656] Вирвався, й сльози, напливши нараз, по лиці покотились.657] «Доля змагає мене,— проказала,— не можу я більше658] Мовити й слова, бо мовлення дар поступово зникає.659] Хоч не такий вже великий мій хист, а все ж проти мене660] Він божество скерував — будущини краще б не знати!661] Вже я, здається, обличчя людське поступово втрачаю,662] Чую, трава вже мені до смаку, вже б у поле майнути,663] Вже в кобилицю я, батька—кентавра дочка, обертаюсь,664] Тільки всім тілом чомусь, хоч мій батько — півкінь, півлюдина».665] Так нарікала вона. Незабаром слова якось дивно666] Стали зливатись усі, вже їх годі було розуміти.667] Далі — вже й не словами були: видавались іржанням,668] А за хвилину якусь таки справді, немов кобилиця,669] Лунко заржала вона й на траву опустилась руками.670] Пальці зростаються їй, і вже їх не нігті вінчають —671] В'яже копито тверде, вже робиться довшим обличчя,672] Шия крутою стає, де складками слалась одежа —673] Вже в неї хвіст, а волосся, що вільно спадало до шиї,674] Гривою вправо лягло. Водночас і лице в неї, й голос675] Іншими стали, й дала їй ім я ця сумна переміна.676] Марно Філіри син побивавсь і твоєї, Дельфійцю,677] Помочі слізно благав: навіть ти б не мав сили змінити678] Волі батька богів, а коли б навіть мав — не змінив би:679] Був ти в Еліді тоді, на далеких лугах мессенійських.680] Бурка пастуша кудлата в той час тобі плечі вкривала,681] В лівій руці в тебе посох — кийок лісовий — був, а в правій —682] Ти голосну із семи різнодовгих тростин мав сопілку.683] Поки ти грою втішався, захоплений тільки любов'ю,684] Стадо биків твоїх, чуючи волю, зайшло собі, кажуть,685] Аж до пілійських полів. Ось тоді й перейняв ціле стадо686] Майї син (на таке він мастак!) і сховав його в лісі.687] Кражі тієї ніхто не помітив, один лиш про неї688] Знав із села того дід, його Баттом усі називали.689] Він у Нелея служив, багача: на траві соковитій [46]690] Серед залісених гір випасав кобилиць чистокровних.691] Щоб не доніс він, бува,— на плече йому руку поклавши,692] Каже по—доброму бог: «Не видай мене, чоловіче,—693] Може, биків тут шукатиме хтось,— ти нічого не бачив.694] Не пожалієш об тім: візьми ось цю білу теличку».695] Й тут же віддав її. Той відповів, подарунок прийнявши:696] «Йди і не бійсь! Хіба камінь он той про крадіжку розкаже»,—697] Пальцем на камінь вказав. Юпітера син, попрощавшись,698] Наче пішов, та за хвильку вернувсь, але в іншій поставі.699] «Чи по межі цій,— питає,— бики не проходили щойно?700] Добре діло зроби, не приховуй поганого вчинку.701] Матимеш гарну корову за це, ще й бика їй до пари».702] Звабив старого подвійний дарунок: «Он там, під горою,—703] Каже,— віднайдеш биків». І справді були під горою.704] Внук Атланта всміхнувсь: «Мене мені ж, віроломний,705] Видав, мене — мені ж?» І того чоловіка за зраду706] В камінь твердий обернув, що й донині «указником» зветься:707] Так от неславу чужу зберігає той камінь невинний.708] Звідси із жезлом в руці, змахнувши крилами рівно,709] Над муніхійськими нивами злинув, і милий Мінерві710] Край споглядав, і Лікея сади, науками славні.711] Саме в цей день урочистим походом до храмів Паллади712] Йшли, як звичайно, дівчата цнотливі. На маківці кожна713] Прибраний квітами кошик несла з начинням священним.714] Як повертались, помітив їх бог і зі шляху прямого715] Тут же, крилатий, звернув, по колу свій лет скерувавши.716] Наче коршак, найпрудкіший з птахів, спостерігши жертовні717] Нутрощі, боязко — поки жерці там ще в повному зборі —718] Жадібний, в небі кружля, не наважиться вбік одлетіти,719] Лиш у надії на щастя ширяє, викреслює кола,720] Так і проворний Кілленій все нижче понад актейським721] Замком летить і тільки над ним невідхильно колує.722] Як серед ясних зірок виділяється гожа Зірниця,723] Як побіч Феби—красуні й Зірниця маліє та меркне,724] Так найвродливіша серед усіх у поході ступала725] Герса — того торжества та своїх супровідниць окраса.726] Замилувався Юпітера син і, в повітрі повисши,727] Весь запалав. Так ядро, з балеарської пущене пращі,728] Поки викреслює в небі дугу, розпечеться від лету,729] Досі йому не відомий під хмарами жар однайшовши.730] З неба високого вже до землі спрямувався Кілленій731] І не таїться, настільки поставі своїй довіряє;732] Хоч бездоганна вона, додає їй ще більшої зваби:733] От він пригладжує буйний свій чуб, розправляє хламиду,734] Складки щоб рівні були, щоб кайму золоту було видно;735] В руку бере заокруглений жезл, який сни наганяє736] І розганяє, до блиску начищує чудо—сандалі. [47]737] Три в домі спальні були потайні; слоновою кістю738] Вбрані їх стіни ясні й черепахою. В правій—Пандроса,739] В лівій Аглавра жила, в серединній селилася Герса.740] Та, котра в лівій жила, Меркурія першою вздріла,741] Як увіходив. «Ти хто,— відізвалася, страх подолавши,—742] З чим завітав у цей дім?» На те їй Атланта й Плейони743] Внук таке відповів: «Я той, що повітряним шляхом744] Батька веління ношу, мій отець — сам Юпітер великий.745] Що привело мене — теж не таїтиму, тільки сестриці746] Не підведи,— й мої діти тебе будуть тіткою звати:747] Я ради Герси прибув. Посприяй же тому, хто кохає».748] Нишком на нього Аглавра поглянула, як нещодавно749] На таємниці Мі нерви русявої очі косила.750] За допомогу свою вимагає від нього чимало751] Золота й богу велить, щоб тим часом вийшов із дому.752] Грізно богиня війни позирнула тоді на Аглавру,753] Видала стогін важкий, і від того здригнулись їй груди,754] Й навіть егіда, якою могутливі груди вкривала,755] Вся сколихнулась. Богині згадалося те, як Аглавра756] На таємницю її посяглася — присягу зламавши,757] Бога лемносця дитя, що родилось без матері, вздріла.758] Ну, а тепер іще й милою стане — прокралася думка —759] Богу й сестрі, та й золота стільки загорне, захланна.760] З тим поспішає до Заздрості, що й не змиває вже з себе761] Чорного гною. Житло її нице — в похмурій долині,762] Десь аж на самому дні, де ні сонця, ні вітру немає;763] Темний, погибельний кут, переповнений холодом млявим,764] Де не буває вогню, зате пітьми не бракне ніколи.765] Щойно прибувши туди, Воївниця—діва сувора766] Стала при вході в той дім (увійти в нього не випадало767] Світлій богині) й постукала в двері кінцем свого списа.768] Аж загули й розчинилися двері. Всередині, бачить,769] М'ясо гадюче жує — своїх же пороків поживу —770] Заздрість. Від неї богиня безсмертне лице відвертає.771] Та ж, залишивши обід свій — гадюк недоїдених кусні,—772] Ледве звелася з землі, до дверей неохоче прямує.773] Грізну богиню побачивши, вродою й зброєю славну,774] Важко зітхнула вона і відразу змінилася з виду.775] В неї обличчя бліде, в неї тіло — сама тільки худість,776] Косить очима весь час, почорніли зіпсовані зуби,777] В грудях — жовч клуботить, а язик — у зелецій отруті.778] Сміху не знає, хіба що над болем чужим засміється.779] Не покріпляється й сном — не дають задрімати турботи:780] От пощастило комусь — і всихає вона, завидюща,781] Прагне те щастя звести нанівець — та сама себе зводить,782] Мучить себе заодно. Хоч богині вона осоружна,783] Так промовляє до неї Трітонія, коротко й чітко: [48]784] «Влий отруту свою в одну з Кекропових дочок,785] Ту, що Аглаврою зветься. Так треба». Й тут же злетіла786] В світлий ефір, од землі відштовхнувшись кінцем свого списа.787] Заіздрість за летом богині злобливим слідкуючи оком,788] Забурмотіла щось — успіх Мінерви заздалегідь вже789] Спокою їй не дає. Перегодом бере вона в руку790] Палицю, всю в колючках. Оповившись у хмару смолисту,791] Всюди, куди б не пройшла, витолочує поле врожайне,792] Спалює трави м'які, верхівки рослин оббиває,793] Духом трійливим поганить народи, міста і домівки.794] Врешті, побачивши місто високе Трітонії—діви,795] Славне хистом людей, багатствами й миром святковим,796] Аж просльозилася — саме тому, що там сліз не застала.797] В спальню, однак, до Кекропа дочки увійшовши, взялася798] Тут же сповняти наказ: їй на лоно поклала кістляву799] Руку і вщерть колючками гризькими наповнює серце.800] Пристрасть вдихає їдку й отрутою чорною наскрізь801] їй усі кості промочує, скроплює нею легені.802] Щоб таки тут, під рукою, було джерело того лиха,—803] Образ сестри перед нею малює і красеня бога, .804] Що за дружину собі її взяв. У дівочій уяві805] Ще величавішим робить усе те — й Кекропову доньку806] Туга вже їсть потайна; зітхає, журна, серед ночі,807] Журно зітхає і вдень, і в хворобі, такій невсипущій,808] Тане, мов лід навесні під непевним ще променем сонця.809] Так у гарячці стліває вона, розтривожена щастям810] Герси, як вогнище, де замість дров — усіляке будяччя:811] Не палахкоче воно — на повільному жарі згоряє.812] Часто, щоб очі такого не бачили, вмерти хотіла,813] Часто — суворому батькові, наче провинна, зізнатись.814] От, наміряючись бога прогнать, перед ним на порозі815] Сіла й у дім увійти не дає. її бог умовляє,816] Слів добираючи якнайніжніших. Вона ж йому: «Годі!817] Поки не вижену звідси тебе — не зійду з того місця!»818] «Згода. Станем на тім»,— усміхнувся проворний Кілленій819] І відчинив собі двері жезлом. А їй, що хотіла820] Рвучко звестись, оніміло все те, що згинатися може821] В тілі людському, незвичний тягар не давав ворухнутись.822] Ще раз, що сили було, намагалася випрямить спину,823] Та ціпеніють суглоби колін, розпливається тілом824] Холод, а жили, втрачаючи кров, леденіють і бліднуть.825] Як — непоправна напасть! — розповзається тілом повільно826] Рак, що до хворих частин усякчас долучає здорові,827] Так, і життєві шляхи забиваючи, й дихання тепле,828] Холод мертвотний, в'язкий проникає нещасній у груди.829] Не намагається слова сказать, та хоча б намагалась —830] Виходу голос не мав: кам'яніло їй горло, й у камінь [49]831] Перемінилось лице, не жива — кам'яна вже сиділа.832] Білим той камінь не був: від думок її темним зробився.833] Так покаравши зухвалі слова і думки нечестиві,834] Внук Атланта піднявся в ефір і, розправивши крила,835] Край, що втішається йменням Паллади, мерщій покидає.836] Тут його батько гукнув. Притаївши, що мова тим разом837] Йде про кохання,— «Велінь моїх,— каже,— сповнителю вірний,838] Часу не гай, а з висот, як то звично тобі, зісковзнувши,839] Мчи в ту країну, що з правого боку їй видно на небі840] Матір твою. Цю країну Сі донською звуть поселенці.841] Там серед гір оддалік ти володаря стадо побачиш842] На пасовищі; його й заверни до берега ближче».843] Мовив — і тут же, зігнаний з гір, до берега моря844] Жваво спішить молодняк, де володаря славного донька845] В колі тірських дівчат погуляти частенько любила.846] Згоди між ними нема, не люблять у парі ходити847] Влада найвища й любов. Занедбавши свій скіпетр владичий,848] Батько й керманич богів, хто в правиці зброю тримає —849] Триязиковий вогонь, хто кивком може світ сколихнути,850] Перемінивсь у бика, й, замішавшись до стада теличок,851] Гучно порикує, й гордо по травах м'яких походжає.852] Білий він весь, наче сніг, по якому іще не ступала853] Жодна нога, над яким не проносився Австер сльотливий.854] Шия — в м'язах тугих, від лопаток підгорлина висне;855] Роги, хоч, може, й не надто круті, та подібних, напевно,856] Не відточив би й митець; самоцвітами ясними сяють.857] Погляд не грізний, однак, та й широке чоло не похмуре,858] Лагідним він видається. Дивує Агенора доньку859] Те, що красивий такий, що й не думає бити рогами.860] Та, хоч який він м'який, підступитися зразу боїться.861] А за хвилинку вже китицю квітів йому простягає.862] Радість бурхливу закоханий чує, і руки їй лиже863] В передчутті насолод, і жагу свою ледве тамує.864] То по зеленій травиці, пустуючи, б'є він ногами,865] То на жовтавий пісок білосніжним боком кладеться.866] Вже й перестала боятись його, вже й він дозволяє867] То поплескати по грудях себе, то вінком із весняних868] Квітів роги вінчать. Нарешті зважилась діва869] Сісти на нього: чия була спина під нею, не знала.870] Бог же з твердої землі та сипкого піску непомітно871] Входить у хвилю, лукавий, а далі — рівниною моря,872] Де лише небо й вода, грудьми розсуваючи хвилю,873] Він полонянку везе. Вона ж озирається, зблідла,874] На побережжя. Взялася за ріг однією рукою,875] Другу — на спину поклала; під вітром одежа лопоче.