"Баранкін, будь людиною!" - читать интересную книгу автора (Медведев Валерий Владимирович)

ПОДІЯ П'ЯТА Заступи все-таки вручають… І Мишко от-от з'явиться

І ось ця неділя настала! На батьковому календарі число і букви розмальовані веселою рожевою фарбою. У всіх хлопців з нашого будинку свято. Ідуть хто в кіно, хто на футбол, хто у своїх особистих справах, а ми сидимо у дворі на лавочці й чекаємо на Мишка Яковлєва, щоб почати з ним вчитися розв'язувати задачі.

В будні дні вчитися теж невелика радість, але навчатися у вихідний день, коли всі відпочивають, справжня мука. Надворі, як на зло, чудова погода. На небі ні хмаринки, і сонце гріє вже по-літньому.

Вранці, коли я прокинувся і виглянув на вулицю, все небо було у хмарах. За вікном свистів вітер і зривав з дерев пожовкле листя.

Я зрадів. Сподівався, випаде град з голубине яйце, Мишко побоїться вийти на вулицю, і наше заняття не відбудеться. Якщо не град, то, може, вітер надує снігу або дощу. Мишко з його вдачею, звичайно, і в сніг, і в дощ припхається, зате у сльоту не так прикро сидіти дома й скніти над підручниками. Поки я складав у голові всілякі плани, все вийшло навпаки. Хмари спочатку перетворились на хмарки, а потім і зовсім зникли. А перед тим, як мав прийти Кость Малинін, випогодилося, і тепер надворі небо чисте-чисте. І повітря не ворухнеться. Тихо. Так тихо, що з берези, під якою ми сидимо з Костем, навіть перестало падати жовте листя.

— Гей, ви, підберезовики! — почувся з вікна нашої квартири мамин голос. — Ви підете, нарешті, вчити уроки чи ні?

Це питання вона ставила нам вп'яте чи вшосте.

— Ми чекаємо Яковлєва!

— А хіба без Яковлєва починати не можна?

— Не можна! — сказали ми з Костем в один голос, відвернулись од вікна і втупилися крізь кущі акації на хвіртку, з якої мав з'явитися Мишко.

Але Мишка все не було. Замість нього за хвірткою маячив, раз по раз виглядаючи з-за дерева, Алик Новиков. Він був, як завжди, геть обвішаний фотоапаратами і всіляким фотопричандаллям. Я, звичайно, не міг дивитися спокійно на цього шпигуна, а тому одвів погляд убік.

— Неділя називається! — сказав я, зціплюючи зуби.

В цей час до Алика підійшла Зінка Фокіна; на плечі вона несла чотири заступи, під пахвою — якусь картонну коробочку, а в лівій руці — сачок, яким ловлять метеликів.

Алик сфотографував Зінку з заступами на плечі, і обоє вони попрямували до нас. Я гадав, що Алик тепер понесе заступи сам, проте цього чомусь не сталося. Всі чотири заступи несла Зінка Фокіна, а Алик, як і досі, тримав обома руками фотоапарат, що висів у нього на шиї.

— Гей, Ви, Фото-Графе, — сказав я Аликові, коли вони разом із Зінкою підійшли до лавочки. — Здається, ці заступи вам не по плечу, Ваше Проявительство!

— Зате вони будуть по плечу вам з Костем, — сказав, анітрохи не збентежившись, Алик Новиков, націлюючи апарат на нас з Костем. — І підпис: староста класу З. Фокіна урочисто вручає госпінвентар своїм співвітчизникам…

Зінка Фокіна прихилила заступи до спинки лавочки, а Алик Новиков клацнув фотоапаратом.

— Так, — сказав я, уважно розглядаючи заступи. — Як у журналі «Костер» виходить…

— Що виходить? — спитала мене Зінка Фокіна.

— Загадкова картинка, — пояснив я.

— Розумію, — сказав Алик, — де в цього заступа руків'я?

— Немає, — сказав я Алику. — А де хлопчик, що буде працювати цим заступом?..

— Баранкін! — спалахнула Зінка Фокіна. — Ти хіба не збираєшся сьогодні озеленяти школу?..

— Чому не збираюсь? — відповів я Зінці. — Збираюсь… Тільки невідомо, скільки часу я буду збиратися….

— Баранкін, будь людиною! — сказала Фокіна.

Вона хотіла сказати нам з Костем ще щось, та роздумала, повернулась і з заступом на плечі подалася до школи.

Алик Новиков знову став на свій пост біля хвіртки за деревом. Кость спохмурнів ще більше і втупився в заступи; він дивився на них, немов загіпнотизований, а я навпаки: я намагався на цей «інвентар» не звертати ніякої уваги. Вдаючи з себе веселого, я дивився на дерева, навіть не здогадуючись, що до неймовірних, фантастичних і, можна сказати, надзвичайних подій, котрі мали розгорнутися у нашому дворі, залишається зовсім небагато часу…