"В казематі" - читать интересную книгу автора (Шевченко Тарас)

V

— Чого ти ходиш на могилу? — Насилу мати говорила. — Чого ти плачеш, ідучи, Чому не спиш ти уночі, Моя голубко сизокрила? — Так, мамо, так. — І знов ходила, А мати плакала, ждучи. Не сон-трава на могилі Вночі процвітає. То дівчина заручена Калину сажає, І сльозами поливає, І Господа просить, Щоб послав він дощі вночі І дрібнії роси. /15/ Щоб калина прийнялася, Розпустила віти. — Може, пташкою прилине Милий з того світа. Зов’ю йому кубелечко, І сама прилину, І будемо щебетати З милим на калині. Будем плакать, щебетати, Тихо розмовляти, Будем вкупочці уранці На той світ літати. І калина прийнялася, Віти розпустила. І три літа на могилу Дівчина ходила. На четверте… Не сон-трава Вночі процвітає, То дівчина з калиною Плаче, розмовляє: — Широкая, високая Калино моя, Не водою до схід-сонця Поливаная. Широкії ріки-сльози Тебе полили, Їх славою лукавою Люде понесли. Зневажають подруженьки Подругу свою, Зневажають червоную Калину мою. Повий мою головоньку, Росою умий. І вітами широкими Од сонця закрий. Вранці найдуть мене люде, Мене осміють, Широкії твої віти Діти обірвуть. — Вранці-рано на калині Пташка щебетала, Під калиною дівчина Спала, не вставала. Утомилось молодеє, Навіки спочило… Вставало сонце з-за могили, Раділи люде, встаючи. А мати й спати не лягала, Дочку вечерять дожидала І тяжко плакала, ждучи.