"В казематі" - читать интересную книгу автора (Шевченко Тарас)

IV

«Не кидай матері», — казали, А ти покинула, втекла, Шукала мати — не найшла, Та вже й шукати перестала, Умерла, плачучи. Давно Не чуть нікого, де ти гралась, Собака десь помандрувала, І в хаті вибито вікно. В садочку темному ягнята Удень пасуться. А вночі Віщують сови та сичі І не дають сосідям спати. І твій барвіночок хрещатий Заріс богилою, ждучи Тебе не квітчану. І в гаї Ставочок чистий висихає, Де ти купалася колись. І гай сумує, похиливсь. У гаї пташка не співає — Й її з собою занесла, В яру криниця завалилась, Верба усохла, похилилась, І стежечка, де ти ходила, Колючим терном поросла. Куда полинула, де ділась? До кого ти перелетіла? В чужій землі, в чужій сем’ї Кого ти радуєш? До кого, До кого руки приросли? Віщує серце, що в палатах Ти розкошуєш, і не жаль Тобі покинутої хати… Благаю Бога, щоб печаль Тебе довіку не збудила, Щоб у палатах не найшла… Щоб Бога ти не осудила І матері не прокляла.