"Володимир За¦ць. Втеча (Оповiдання)" - читать интересную книгу автора

Перед самими дверима пiд'їзду Ковальчук зупинився i цього разу вже без
подиву зауважив: що ближче вiн був до своєї квартири, то бiльше
псувався настрiй. I з кожним кроком, з кожною сходинкою все бiльше
неприємних, аж злих думок западало йому в голову. Вiн поглянув угору,
де громадилися бетоннi блоки дев'ятиповерхового будинку, i невдоволено
подумав: "Поверхи, поверхи... Люди, люди... Однi над одними, однi пiд
одними, тиснуться одне до одного... Навiщо? Сплять, їдять, кохаються
- i все це за якихось кiлька метрiв. Що в цьому гарного?"
Вiн тут же засоромився таких думок, проте почуття неприязнi до
мешканцiв бетонних блокiв не минало. I Ковальчук уже достеменно знав,
_коли_ й _через_що_ те почуття з'явилося.
Це сталося майже рiк тому. Мишко, маючи квартиру на другому
поверсi, надумав посадити пiд балконом садочок, розвести квiти. Вiн
довго розчищав землю вiд будiвельного смiття, тодi завiз кiлька машин
чорнозему й посадив десяток тоненьких саджанцiв, викопаних неподалiк,
де за планом генеральної забудови зносили приватний сектор.
I за весь цей час йому не допомогла жодна жива душа! Спершу
добродушний Михайло тiльки весело вражався з цього, та зрештою воно
почало його дратувати. Особливо бiсили повчання i поради роззяв, якi
виходили на балкон покурити й розвiятись. Михайло пiдводив голову,
довго й пильно дивився на порадника, а тодi з перебiльшеною
люб'язнiстю проказував:
- До чого ж я вам вдячний! I що б я робив без вашої помочi?
Усмiшка поступово зникала з облич многомудрих сусiдiв, i вони,
знизуючи плечима, спантеличено ховались до квартир, щось виказуючи на
адресу "шизофренiка".
I все ж найприкрiшим було не це. Вже за кiлька днiв через
невеличкий, посаджений Михайлом сад пролягли в рiзних напрямках п'ять
стежок. Ще за тиждень було зламано четверо дерев, ще троє - з
обчухраними гiлками й подертою корою - вцiлiли якимсь дивом.
Михайло не здавався. Вiн знову й знову насаджував дерева замiсть
зламаних, чим викликав глум усього будинку. Щоб вберегти дерева,
Михайло обгородив садок пакiльцями, натягнув на них дрiт, i балконнi
коментатора одразу ж прозвали його куркулем i хазяйчиком, а до
дiльничного мiлiцiонера полетiла анонiмка, в якiй невiдомий автор з
непiдробним обуренням розмiрковував про те. як то можна в нашiй країнi
обгороджувати народну власнiсть. Зрештою, дрiт висiв недовго: першої
ж ночi хтось поперекушував його обценьками й невiдь де подiв.
А з балконiв у сад полетiли недогризки, недокурки та iнше смiття.
Одного дня до Михайла з'явилася двiрничка i, не пристаючи на жоден
компромiс, поставила категоричну вимогу, щоб мешканець Ковальчук навiв
у своєму садку лад, а як нi, то за порушення санiтарного режиму буде
накладено вiдповiдний штраф. Двiрничка була висока, жилава, чоло їй до
самих брiв прикривала квiтчаста хустка, з-пiд якої меткi маленькi очi
ненастанно винюшкували коридор, кухню i через вiдчиненi дверi -
кiмнату. Вона промовляла короткими уривчастими фразами й дивилась при
цьому куди завгодно, лиш не на господаря. Ця обставина якоюсь мiрою
притишувала рiзкiсть її слiв та iнтонацiї, i Михайловi здавалось, нiби
вона звертається зовсiм не до нього, а до котрогось iз невиправних
порушникiв порядку в будинку. Може, саме через те вiн не образився, а