"Меридіани (На украинском и русском языках)" - читать интересную книгу автора (сборник)

ДЕНЬ РОЗГАДОК ДРЕВНІХ ТАЄМНИЦЬ

Велика печера Вищої Думки являє собою зал зібрань. Посередині — кругла сцена чи арена з круглим таки столом і кам’яними кріслами навколо. Амфітеатром здіймаються по колу кам’яні сидіння, на яких розташувалися вчені, представники ніпабаріянських родів чи цілих груп. Особливий сегмент амфітеатру з голубого каменю займають кілька найвидатніших жерців Ні Пабара. Астронавтів плазмольота, як почесних гостей, розмістили на круглій арені. На столику, за яким сидить академік Курганов, стоїть невеличкий відеофон. Олексій Платонович, востаннє перевіривши надійність зв’язку з пультом управління бібліо-, фоно- і фільмотеками плазмольота, вимикає апарат і мимоволі стежить за діями Кореня-Туоруда. У нього ніяких приладів на столі немає, однак поряд з його кріслом лежить велика сіро-голуба куля “ЛЯЛ-20”.

Герман час від часу поглядає вгору. Там висять у повітрі два велетенських глобуси: Земля до і після катастрофи. В залі майже повна тиша. Присутні знають, що кожне, навіть пошепки вимовлене слово, тут почують всі. Герман ловить на собі погляд батька. Він сидить між Новиковим і матір’ю. Сивий, мовчазний, зосереджений. В його погляді — туга і німе запитання. Герман напружує сили, щоб передачею думки на відстань відповісти батькові почуттям відданості і щирої поваги. Очі батька на якусь мить світяться м’яким світлом спомину, але відразу й згасають. Та Герман і цьому радий. В останню зустріч батько дивився на сина, ледь пізнаючи його, розмовляв мало, однак з’явилося головне — надія на краще.

У печері лунає потужний акорд якоїсь музики. Це сигнал до початку ради вчених. Корінь-Туоруд зводить руки вгору:

— Хай дозволить Рада Вищої Думки говорити Кремгові Зею!

— Говори, Кремг Зей, син Сергуса! Рада слухає тебе!

Кремг Зей одягає простору голубу накидку і сходить на круглий стіл посередині печери.

— Настав той час, — тихо говорить він, але чудова акустика печери доносить його голос до кожного, — коли ми разом з нашими гостями, представниками нової земної цивілізації, маємо подарувати один одному свої думки про Землю і обрати свою завтрашню долю. Тому сьогодні за правом Першого Слова я дозволю говорити всім, хто захоче, і без черговості за ознакою Ступеня Поваги. Так бажають наші гості. Яка буде воля Ради?

— Віднині і назавжди хай буде так! — відповіли ніпабаріяни.

— Гості хочуть знати, — продовжував Кремг Зей, поволі повертаючись навколо, — коли і як сталася остання катастрофа на Землі. Хай “ЛЯЛ-20” передає мої думки зримо, а гості знають, що він зможе зобразити будь—яку подію тих часів за їх бажанням. Для кожного зокрема. Древні сергусіянські вчені передали “ЛЯЛ-20” свої знання про Землю і Метагалактику. Хай зараз він послужить нашим гостям.

Кремг Зей говорив древньою мовою сергусіян, котру ледве розуміли астронавти, що добре вивчили мову сучасних жителів Сергуса. Однак не це дивувало тепер слухачів. Розуміння того, що цей древній сергусіянський космонавт прибув на Землю близько тринадцяти тисяч років тому, був свідком катастрофи, що насувалася на планету, допомагав землянам рятуватися, став полоненим Михфедчета, проспав у стані анабіозу близько двохсот років, але залишився живий і ось, пробуджений серед представників новітньої цивілізації Землі, звертається до них зі словом, — розуміння всього цього вселяло в душі присутніх незвичайну урочистість неповторного моменту. Герман також знав, що Кремг Зей, прибувши у складі другої експедиції сергусіян на Землю, прожив на ній зо двадцять років, побував на всіх континентах, попереджаючи напівдикі племена про наступну біду. Багато зробив цей сергусіянин і для того, щоб зберегти на Землі численні споруди, зведені землянами у багатьох куточках планети за п’ять віків після появи перших сергусіян. А ірвітназ “ЛЯЛ-20”?

Герман мимоволі поглядає на сіро-голубу велику кулю “ЛЯЛ-20”. А вона несподівано знялася над підлогою, тихо попливла вгору. Застигши під двома глобусами, враз стала прозорою. Кремг Зей щось говорив далі, а Герман і всі астронавти вже не могли відірвати очей від того, що чітко, соковитими кольорами вимальовувалося всередині “ЛЯЛ-20”. В центрі кулі з’явилася яскрава цяточка, навколо якої попливли, повільно закружляли десять круглих тіл, освітлюваних вогняною цяткою з центру кулі.

— Діюча модель Сонячної системи? — почув Герман схвильоване запитання Миколи Івановича Добробаса. — Чудова штука! Але чому планет у ній десять?

— Так, це модель Сонячної системи, нашого рідного Всесвіту до катастрофи, — линув немов з глибини зображуваного “ЛЯЛ-20” дивного світу голос Кремга Зея. — Зараз, як ви кажете, у Сонячній системі є дев’ять планет. В наші далекі часи картина, як бачите, була іншою. Першою від Сонця оберталася навколо нього Венера з супутником Меркурієм — я оперую вашими назвами. Отже, Меркурій не був планетою. Далі, придивіться, була Земля без супутника, теперішнього Місяця.

Потім ішли Місяць, Марс, невеличка планета Фан, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і, нарешті, Плутон — всього десять. Після катастрофи Меркурій став окремою планетою. Але зникла планета Фан, Місяць став супутником Землі. Як це сталося? 11700 років до вашого літочислення у Сонячну систему увійшла велетенська комета Кідра-47…

Погляди присутніх всього залу прикипіли до прозорої кулі ірвітназа “ЛЯЛ-20”. У стиснутий до кульової моделі гігантський простір Сонячної системи раптом увірвалося загрозливе червоне світло з боку далекого Плутона. Потім в прозорій кулі ірвітназа “ЛЯЛ-20” поступово з’явилася сама комета Кідра-47.

— Це сталося років через п’ятдесят після появи комети в Сонячній системі, яку вона проходила протягом сторіччя, — вів далі Кремг Зей. — Подивіться, як Кідра-47 наближалася до Землі.

Герман заворожено дивився на грізне просування комети крізь планетну систему. Роки, мабуть, моделювалися у хвилини, бо рух страшного пришельця був помітний оком. Голова комети вже сягала орбіти Урана, а її довгий хвіст, як і раніше, тягся до Сонця. Космічний гість скидався на великого вогняного Змія, що спопеляв на своєму шляху зустрічні астероїди. Рух планет навколо Сонця помітно став змінюватися: одні прискорювали рух, втікаючи від біди, інші, немов загіпнотизовані удавом кролики, сходили зі звичних орбіт і тяглися до комети.

Та ось голова Кідри-47 пройшла вже між Юпітером і Марсом. Супутник Венери Меркурій поплив ближче до Сонця. Лев і Фан втратили свої атмосфери і навально рушили на Землю.

Астронавти посхоплювалися з місць. Герман виразно побачив, як Місяць, пройшовши близько Землі, викликав гігантську хвилю в океанах, яка пронеслася над рівнинами материків.

Та ось планета Фан від різнодії сил гравітації раптом розкололася. Одну половину її кинуло на Землю, іншу розтрощило на шматки і, мов жменю камінців, сипонуло поміж планетами.

А велетенський шматок Фана вже увійшов в атмосферу Землі. Сліпуче полум’я оповило його всього, яскраво освітлюючи той бік Землі, який вона, обертаючись, підставляла лід удар. Це була Маорія! Від зіткнення з частиною Фана Земля помітно здригнулася, рух її навколо Сонця сповільнився, зате майже одночасно в багатьох точках планети прокинулися вулкани, викидаючи розжарену лаву і стільки попелу, що скоро вся Земля була оповита непроглядним його шаром.

— А де ж Місяць? — раптом пролунав голос геофізика Коваленка. — Він пішов далеко від Землі!

— Так, але з роками, вірніше, через кілька століть сталося те, що є тепер насправді. Хай “ЛЯЛ-20” прискорить показ цього процесу.

І астронавти побачили, як Місяць, що ледве рухався до цього від Землі, немов стрибнув уперед і став по витягнутій орбіті обертатися навколо неї. Ще кілька хвилин, і орбіта перетворилася майже у кругову.

— Так Земля “піймала” собі супутника, — зауважив Туоруд. — Чи здогадувалися про це нові земляни?

— Приблизно, — відказав Добробас. — Наприкінці двадцятого століття нашої ери астроном Герстенкорн висунув теорію, за якою Місяць колись був захоплений Землею. Розкажіть, що ж насправді відбувалося на Землі після катастрофи?..

— Достеменно не знаємо. Гора Ні Пабар, як ми і розраховували, стала астероїдом і перетинала вже орбіту Плутона, коли частина Фана упала на Маорію. Про те, що Маорія загине, ми теж знали з розрахунків.

— Заждіть! — прохопилася художник Ксенія Василівна Євсєєва. — Я десь читала, що на Новій Зеландії дуже давно жили якісь маорі, вони спершу дуже багато знали, але згодом втратили знання і майже здичавіли.

— Цей процес забуття знань і поступового здичавіння простежується в історії майже всіх народів тої пори, — озвався академік Курганов. — Тепер багато що стає ясним і зрозумілим. Релігію породила людина, це незаперечно. Але богів створили не кращі представники людства. Хіба не так, Туоруде?

В залі запала напружена тиша. Туоруд здійняв догори руки, обвів поглядом зал і враз опустив їх:

— Так, люди Землі! Мій колега мовить голосом Вищої Правди, сильнішої за Вищу Думку Михфедчета!

В залі почувся важкий гул голосів. Було помітно, що заява Туоруда внесла деяке сум’яття в усталені думки і уяву ніпабаріян. Та ось Туоруд знову звів руки:

— Хай всі говорять одверто. І ми згодились, що так буде завжди. Отже, хай кожен вважає, що він має рацію, доки сам не впевниться у правді, яку обстоюватиме більшість. Терпіння і повага до думки кожного. Хай буде так! Хай говорить Кремг Зей далі!

“А Туоруд — дипломат, розумна голова!” — з задоволенням відзначив професор Петровський і, щоб іще піднести авторитет цього сергусіянина, звернувся до головного історика Ні Пабара жерця Котселема з запитанням:

— Скажіть, колего, чи не розходяться ваші думки з твердженням Кремга Зея про причини і наслідки катастрофи?

— О, ні! — звівся на своєму камені сивобородий, схожий на казкового чарівника Котселен. — Я старіший за сергусіянина роками, але у нього ясний розум, котрого вистачить на двох Котселенів! Говори, Кремг Зей!

Заява Котселена була вчасною. Напружені обличчя ніпабаріян пом’якшали, вони знову дивилися на промовця з повагою і довір’ям.

— Наші посланці, — вів далі Кремг Зей, — людей Землі попередили про наступ землетрусів і потопів. Багато людей загинуло. Однак ті, що виходили в море на великих човнах чи втікали у високі гори, врятувалися.

Зазвучав гонг, який кликав присутніх на перерву.

По обіді від астронавтів плазмольота перед Радою

Вищої Думки Ні Пабара виступив академік Курганов.

— Шановні колеги, — заговорив він. — Перш за все я хочу висловити щиру шану двом людям, представникам двох різних цивілізацій — головному радисту плазмольота Сергію Вікторовичу Чуєву, котрий, не шкодуючи життя, налагодив зв’язок з вами, і вченому Ні Пабара Кореню-Туоруду, зусиллями якого був здійснений зв’язок між нами. Я не знаю, як у вас відзначають заслуги героїв…

— Ці імена вже записано до Книги Живого Всесвіту, — промовив урочисто Котселен. — Крім того, на Ні Пабарі буде зведено дві однакові піраміди, вищі за піраміду Михфедчета!

Курганов від несподіванки хмикнув, поскріб потилицю, хотів щось заперечити, врешті, посміхаючись, підморгнув Сергію Вікторовичу Чуєву і різко змінив тему розмови:

— Шановні колеги розуміють, що в розпорядженні істориків нашої цивілізації було доволі древніх текстів, рукописів. Однак ми мало знали про далеке минуле тому, що не завжди вміли розгледіти за камуфляжем міфологічних форм реальні історичні факти. Це одне. Друге, і це головне, весь дух, усі зусилля людей нової цивілізації були спрямовані на створення кращого майбутнього. Представники нової цивілізації так воювали за це майбутнє, що за два тисячоліття дійшли до космічної ери. Людям вашої цивілізації для цього потрібна була допомога сергусіян.

— Це правда, — сумовито ствердив Котселен.

До вечора на круглому узвишші арени побувало багато вчених-ніпабаріян, майже всі астронавти плазмольота. І всіх мовчки і уважно вислухав Сергій Вікторович Чуєв. Останній заклик Курганова до програмування себе на пошук, на розв’язання немислимо складної задачі спершу викликав у нього невимовну жагу до роздумів, роботи і роботи. Однак думки були неясними і кволими. Сергій Вікторович, рушаючи з Лан до плазмольота, де жили астронавти, все оглядався, немов шукаючи когось у натовпі. Нарешті побачив Германа, ледь помітно повів оком, і син миттю опинився біля нього. Обіпершись на його плече, сивий і обважнілий Сергій Вікторович задоволено зітхнув. Несподівано запропонував:

— Ходімо, Германе, разом. Поговорити треба.

— Я ще багато чого не можу згадати, Германе, — говорив Сергій Вікторович синові. — Вірніше, немов би заново вчуся, чи що. Всі наші астронавти сприйняли історію з Ні Пабаром як сенсаційний, але реальний факт. А я все ще дивуюся, бо найдревніші дані про катастрофу надто вже точно сходяться.

— Це і є, батьку, свідчення про катаклізм, катастрофу, якої ледве уникли ніпабаріяни.

— Атож, — похмуро згодився батько. — А що, коли й справді?.. Курганов має рацію: повторення такого нещастя розумна істота допустити не має права. Треба думати, сину! На Раді Вищої Думки всі згодилися говорити відверто, але я не помітив, щоб ніпабаріяни були захоплені думками Курганова готуватися до нових несподіванок природи. Ніпабаріянці не розуміють, очевидно, небезпеки…

— Не все відразу, — розважливо мовив Герман. — Настане час — порозуміємося. Просто наші думки про призначення наукових досягнень ще дуже різняться. Он Натадмар каже, що по прибутті до Землі Ні Пабар стане на далекій орбіті і там обертатиметься ще років сто, доки не виросте нове покоління. Про це говорять жерці медицини, здебільшого прихильники Михфедчета.

— От бачиш! — повів очима на дівчину Сергій Вікторович. — Стосунки з ніпабаріянами у нас ще такі складні, що заглядати наперед важко. Думаю, що оті жерці підтримали Туоруда в його намірі вести Ні Пабар до Землі лише тому, що серед ніпабаріян припинилась народжуваність. Такі молоді, як Натадмар, — останнє тут покоління. І чи не надумали вони відпочити в рідній Сонячній системі, відродити у звичних умовах населення Ні Пабара, а потім “розбудити” Михфедчета і слухатися його волі?

— А якщо й так? — посміхнувся Герман. — Вольному воля! Хто захоче, хай повертається на Землю, хто ні — хай мандрує далі. Головне, батьку, ти як представник нової цивілізації на Сергусі заглянув у майбутнє, а на Ні Пабарі — у далеке минуле. Я заздрю тобі, батьку!

— А я тобі, Германе. Ти ще стільки світів побачиш!

— Ми завжди будемо разом, батьку. Ось прибудемо на Землю, побачимо, якою вона стала за час твого польоту, і вирішимо, куди нам податися далі. Запитаємо “ЛЯЛ-20” про цікаві світи у Метагалактиці — і в дорогу!

— Добре, що ти нагадав мені про нього, — аж зупинився батько. — Ту оруд обіцяв цього вечора прислати мені на бесіду ірвітназа “ЛЯЛ-20”.