"Марко Вовчок. Iнститутка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Та зажди ж бо трохи: на┐де такого, що й не потовпляться.

VI

Та й справдi перхнуло до нас гостей, - як на погориджу. Однi з двора, а
другi у двiр. Нема нам нi сну, нi спочивку: бiга║мо, вслугу║мо,
клопочемось з ранку до вечора. Часом така юрма ┐х ужене, що диву║мось,
яких-то вже мiж ними панiв нема! Все те║ регочеться, танцю║, ┐сть, п'║;
все те║ гуляще, дак таке випещене! Iнша добродiйка у дверi не втовпиться.
А паничiв що то в нас перевернулось! Аж ро║м коло нашо┐ панночки
звиваються, -так, як тi джмелi, гудуть. Обiйшла либонь вона ┐х усiх, -
кого словами, а кого бровами: одного на здоров'я любенько пита║; другому
жалиться, що без його чогось пй смутно та дивно; которого коло себе
садовить, скажи, начеб свого посiм'янина. Бiдахи розкохались, аж зовсiм
подурiли, з лиця спали, схнуть. День у день на┐здять до нас, одно одного
попереджаючи та зизим оком накриваючи. Чи так вона всiм до душi прийшла,
чи не було ┐м тодi чого iншого розважитись, тiльки так комахою й налазять
i налазять. Бо, бач, чим ┐м у свiтi розважитись? Як свiй молодий вiк собi
скрасити?.. Солодко з'┐сти, п'яно спити, хороше походити, - а бiльше що?

VII

Потроху та помалу усе панночка на свiй лад перевернула, - життя i
господарство.
- Покиньте ж бо, покиньте, бабуню, плести! Хiба нiкому в вас дiла
робити? Хто при┐де, а ви все за чулкою манячите, наче прислужниця, абощо.
- Та нудно без роботи, дитино! - одказу║ стара.
- Вiзьмiть книжку почитайте.
- Що я читатиму? Я вже не бачу читати.
- То так погуляйте, тiльки, голубочко, не плетiть! Ви менi лучче око
викольте тим дротиком!
- Та добре ж, добре, угамуйся!
Покине плести стара й нудиться. Убрала ┐┐ панночка у чiпчик з стрiчками
рябенькими та й посадовила на крiслечку серед кiмнати. При┐дуть гостi -
вона напоготовi, привiта║ ┐х.
Стара вже свiтом нудить, а панночка втiша║ться:
- Як славно, бабусечко, як славно, як у нас велично та пишно!

VIII

Нас, дiвчат, усiх гаптувати посадовила. Сама й учить та раз по раз
надбiга, чи ши║мо. I обiдати йдемо, то вона хмуриться i свариться.
Далi вже що день, то вона сердитiша; вже й ла║; часом щипне або штовхне
стиха... та й сама почервонi║ як жар, - засоромиться. Поки ж тiльки не
звичилася; а як оговталась, обжилася, то пiзнали ми тодi, де воно в свiтi
лихо живе.
Прийду, було, ┐┐ вбирати, то вже яко┐ наруги я од не┐ не натерплюся!..
Заплiтаю коси - не так! Знов розплiтую та заплiтаю, - знов не так! Та
цiлий ранок на тому пробавить. Вона мене й щипа║, i штирха║, i гребiнцем
мене скородить, i шпильками коле, i водою злива║, - чого, чого не доказу║