"Марко Вовчок. Iнститутка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Згодили якось москаля з мiста за куховара. То ж бо й був чудний! Як
зварить панам ┐сти, сам пообiда║, то ляже на лавi та все свище, та свище,
та свище, та раптом як спiвоне! - дзвiнко-тоненько, помiсь пiвень
кукурiка║. Сьому байдуже було наше лихо; тiльки, було, спита║: "Сьогоднi
бито? - та й додасть: - Iначий i не можна: на те служба!"
Назар уже не той став, уже й вiн якось поник, а все жарту║:
- Коли б менi хоч один день хто послужив, довiку б згадував!
Панi того куховара дуже хвалить, що такий, мовляв, чоловiк вiн хороший,
так мене поважа║! А вiн, було, як сто┐ть перед панi║ю, то мов стрiла
вистромиться, руки спустить, очi второпигь на не┐: "Ловив я рябе порося;
втекло рябе порося у бур'яни; то я до чорного поросяти; вловив чорне
порося, ошпарив чорне порося, спiк чорне порося..." Такеньки усе чисто
одбубонiв i дожида║, що панi йому одкаже; сам тiльки очима луп-луп!..
А панi йому раз по раз:
- Добре! Добре! Усе добре!.. Тiльки ти гляди в мене, - не розледащiй
мiж мо┐ми вовкодухами.
- Нiколи того не всмiю, ваше високоблагородiе!,, Вклониться ┐й низько,
вправо, влiво ногами човг! Та i з хати, та на лаву - i знов свище.
- Бодай вас! - кажу йому якось. - Коли вже ви перестанете того свисту!
Тут горе, тут напасть, муки живi┐, а ви...
- Не горюй, не горюй, дiвко! На те вона служба назива║ться. Он бач,
скiльки в мене зубiв зосталось... На службi втеряв!.. Був у нас копитан...
ух!
Та тiльки ухнув.
- А ти що думала? Як у свiтi жити? Як служити? Як вислужитись? Тебе
б'ють, тебе рвуть, морочать тебе, порочать, а ти стiй, не моргни!.. I!
Крий, боже!
Зговоривши те║, знов свистiти! А Прокiп з серця аж люльку об землю
гепнув.
- Воли в ярмi, та й тi ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану,
всяку кривду терпiла i не озвалась! - гримнув на москаля, аж той свистати
перестав. Дивиться на його, як козел на новi ворота. - Не така в мене
вдача! - каже Прокiп. -Я так: або вирятуйся, або пропади!
- А в мене така знов удача: утечи! - зареготав Назар. -
Мандрiвочка-рiдна тiточка.
- Пiймають! - скрикнув москаль, схопившись. - Пiймають - пропав!
Що там у кого було на серцi, а всi засмiялись.
- Нe кожний копитан швидкий удасться, - каже Назар, - iнший побiжить,
та й спiткнеться. А ти ось що лучче скажи: куди втiкати?.. Од яко┐ втiк,
таку й здибав. Iз дранки та вберешся в переперанку... '
Та все пани, та все дуки... - заспiвав, як у дзвiн ударив.

XXXVII

У рiк стара панi вмерла. Не хотiлось дуже ┐й умирати! Усе молитви,
святе письмо читала, по церквах молебнi правила; свiчки перед богами
невгасимi палали. Якось дiвчинка не допильнувала, та погасла свiчечка, -
велiла дiвчинку ту висiкти: "Ти, грiшнице, i мо║му спасiнню шкодиш!"

XXXVIII