"Владимир Владко. "Аргонавты вселенной". НФ роман (на укр. языке). {new} [N]" - читать интересную книгу автора

ту автомiтних ракетних двигунiв самого корабля, щоб виправити
курс. Тепер уже все гаразд. Лишилося тiльки одне побоювання: чи
не викликала ця форсована робота ваших ракетних двигунiв перевит-
рати палива? Просимо перевiрити. Хоч ви i маєте значний резер-
вний запас, все-таки краще мати точнi вiдомостi.
Академiк Риндiн знову не розумiючи знизав плечима. Дуже див-
но! Як могла статися така неточнiсть? Потужнiсть ракетних дви-
гунiв вiзка перевiрялася не раз, i астроплан нiяк не мiг раптом
поважчати проти розрахункової ваги. Як же розумiти все це? Вiн
голосно вiдповiв у мiкрофон:
- Єсть, буде зроблено, перевiримо.
- Земля надсилає вам палкий привiт i побажання успiху. Буде-
мо викликати вас через нашi потужнi передавачi й далi. До поба-
чення, товаришу Риндiн! До побачення, "Венера-1"!
- До побачення, Земле!
Зелена лампочка погасла. Так, дивно... "Важче вiд розрахунко-
вої ваги..." Хм! Проте зараз треба допомогти Ван Луну i Соколу...
Микола Петрович почав посуватися до центральної каюти; вiн,
усе ще тримаючись однiєю рукою за шкiряну петлю в стiнi, пiдтяг-
нувся до дальшої,- таких петель було багато на всiх стiнах i
стелi каюти,- ухопився за неї i знову пiдтягнувся далi. Це було
схоже на рухи плавця, який пливе вздовж берега, перехоплюючи ру-
ками прибережне камiння i пiдтягуючись до нього, вiд одного до
другого.
Опинившись бiля дверей, Риндiн випустив з рук останню петлю i
взявся за притолоку, зробив руками широкий плавний рух i вiльно
виплив у повiтрi до центральної каюти. Вже добре орiєнтуючись i
враховуючи кожен рух тiла, Микола Петрович без особливих труд-
нощiв iмiтував все тi ж самi жести плавця. Пружне повiтря дозво-
ляло пливти в ньому приблизно так, як робить людина, що поринула
у воду.
- А знаєте, Миколо Петровичу, це навiть красиво! - вигукнув
зацiкавлений Сокiл.- Ви встигли здорово освоїтися. Ну, я не
вiдстану вiд вас, от побачите!
Вiн лежав на гамаку - саме на гамаку, а не в ньому. Здавало-
ся, що еластичний гамак вiдштовхував вiд себе тiло геолога. Мико-
ла Петрович усмiхнувся, звернувши на це увагу:
- Цiлком зрозумiле явище. Так само i мене виштовхнуло моє
крiсло. Ну, чи можете розстебнути ременi, чи допомогти вам?
- Та вже, здається, можу. Адже я також освоююсь,- вiдповiв
упевнено Сокiл.- Заждiть, Ван, давайте-по черзi. Я вже приготу-
вався, а ви використаєте мiй досвiд.
- Гаразд, гаразд, пiдожду,- вiдгукнувся Ван Лун.- Гадаю, ви-
користаю ваш досвiд, дорогий мандрiвнику!
Сокiл iз зусиллям вiдстебнув тугий замок ременiв, якi прик-
рiпляли його до гамака. Замок клацнув, ремiнь вiдлетiв убiк.
Пружний гамак наче тiльки чекав цього. Вiн буквально вiджбурнув
Сокола вiд себе. Вадим Сокiл вiдлетiв по косiй лiнiї, немов сна-
ряд. Вiн пролетiв через усю каюту, безпорадно розмахуючи руками i
ногами, i вдарився об протилежну стiну пiд самою стелею.