"Остап Вишня. Мисливськi ycmiшки (збiрка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вискочить, примiром, в центрi, то вже йому, iнакше як на сковорiдку, бiгти
нема куди.
- Як же краще, - спита║те, - полювати: одному чи колективом?
Майже однаково.
Коли йдете один, то один промазу║те, коли йдете колективом, то
промазу║те колективом.
Дуже цiкаво полювати зайцiв з собаками-гончаками.
Коли такi собаки ║, ┐х пускають у лiсок чи в байрак, вони бiжать,
пiдiймають зайця i "голосом" його гонять.
Ви ста║те на путi, де ма║ бiгти за║ць, i мажете по ньому на тiй путi.
Та краса заячих ловiв з гончаками не тiльки у вашому промаховi...
Ви уявля║те собi, коли цiла зграя гончакiв iде слiдом за зайцем, нiби
якийсь оригiнальний, нi в якiй фiлармонi┐ не бачений i нечуваний, оркестр.
Залива║ться флейта, трубить з переливами трубач, рявка║ бас, гуде
баритон...
"Скiльки жару, скiльки страстi в голосах..."
Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, - якi
б були симфонi┐!
Сто┐ш, слуха║ш, рве серце тобi груди, поломенi║ в тебе мозок, i ти
мажеш, мажеш, мажеш...

На засiди ви виходите, коли вже добре стемнi║... Виходите в великому
дубленому кожусi. Хазя┐н вас пита║:
- Може б, i свитку ще надягли?
- Нi, - кажете, - не треба. Не так уже воно й холодно. I вiтру нема. Та
й первак у вас з комiром. Теплий первак, я його добре пiдпережу, воно не
продме.
Засiда║те бiля величезного колгоспного ожереду соломи...
Нiч темна, бадьора.
На небi, над ожередом, - зорi, на землi, пiд ожередом, - зайцi.
Сiли, закутались.
- Ну, налiтайте, которi тут зайцi ║!
Тихо-тихо...
Аж ось десь аж iз сусiднього села:
- "Котила-а-а-ася..."
I тихо.
Ще щiльнiше закуту║тесь у кожуха...
Замислю║тесь...
Мимоволi iз грудей:
Ой, зiйди, зiйди, ясен мiсяцю,
Як млинове║ коло...
I знову тихо.
Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться... Пiд кожухом
тепло-тепло...
I на серцi тепло-тепло...

* * *
Раптом над вухом:
- Доброго ранку! Заснули?!
- Драстуйте! Невже заснув?!