"Остап Вишня. "Думи мо, думи мо..." (Укр.)" - читать интересную книгу автора

12 грудня, 49. Сьогоднi дiстав листа з Москви. Якась там затримка з
виданням мо║┐ збiрки в "Крокодилi".
Невже нiхто не розумi║, що мене аж нiяк ця справа не турбу║? Видадуть -
видадуть! Не видадуть - не видадуть!
Спасибi вам усiм, мо┐ дорогi рецензенти, за вашу думку про мою роботу!
Пишiть, що хочете; говорiть, як зна║те!
Мою роботу рецензував народ!
Говорю це не хвастаючись, говорю це як факт, - схиливши свою сиву
голову перед народом
Чи зрозумi║те ви, рецензенти мо┐, що, взявшись за лiтературну роботу, я
нiколи не думав про гонорар, про свою славу i про всяке таке. Я почав
робити те, що, на мою думку, могло дати користь народовi.
Народ - оцiнив. Спасибi йому. Значить, жив я не паразитом.
Помилявся? Так! Помилявся, i дуже помилявся. Але з чистою совiстю можу
сказати, що нiколи не хотiв пошкодити народовi.
I все!
Зрозумiйте (мабуть, не зрозумi║те!), що, коли на виступах мене вiтають
слухачi, народ, я приходжу додому i падаю, знесилений, терзаючись (так,
терзаючись!).
За що?! За що люблять? Я ж нiчого, достойного великого радянського
народу, не зробив!
Всi оплески, всi виклики я розумiю як вимогу:
"Зроби!"
А де сили?
Як вирiс наш народ, як змужнiв, як звеселiв, - та в кого ж знайдуться
сили, хист, талант, щоб задовольнити потребу нашого замiчательного народу
на культуру, на художн║ слово?
А який же народ наш добрий, який увiчливий, який делiкатний!
Скiльки ж у нього добра до всiх тих, хто хоч трiшечки да║ йому
незвичайного, небуденного, до роздуму придатного...
I коли менi доля дала змогу хоч трiшечки, хоч отакунiчки дати народовi
посмiхнутися, - киньте всi гонорари, добра, багатства, - все киньте!
Найвищого гонорару, як веселий блиск в очах народу, - нема.

18 грудня, 49. Ну, чому я мушу чукикати лiтературу? Чому я мушу болiти,
страждати за того, хто прийшов у лiтературу? Офiцiально? Нi!
А серцем, душею, болем мо┐м?
Чому? Чому такий бiль у мене не тiльки за "провалля" в лiтературi, а за
особу талановиту, за ┐┐ поведiнку навiть в особистому життi?..
Для лiтератури мало кришталево┐ чистоти, лiтература - це перл у
кришталях i чистота в найчистiшому.
Який жах (а може, й не так уже страшно), що я знаю особисто людей, що
створили перли нашо┐ лiтератури.
Я ┐х бачив, з ними говорив, за одним з ними столом сидiв, пив, ┐в,
розмовляв, смiявся, жартував...
А потiм читав.

19 грудня, 49. А ви коли-небудь бачили прикажчика в лiтературi? Такий
собi: