"Остап Вишня. "Думи мо, думи мо..." (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Чево iзволiте? Ямб? На скiльки порцiй?!
I такi ║сть! Ну, бог з ними.

19 грудня, 49. Розписався...
Ну, добре - Вишня вже ║сть. Так сталося...
Життя мiня║ться, люди iншi, змiнилися... "Ми вже не такi, як були..." i
т. д. Все це так. Все це вiрно. А лiтература? Я ж розумiю, що ми пишемо не
те i не так, як колись...
А чи шукав хтось iз нас новi слова (так, так - слова!)? Новi
лiтературнi ситуацi┐, новi прийоми, новi навiть зап'ятi?..
Ви розумi║те, про що я хочу сказати!
Я вже старий, працюю в лiтературi тридцять лiт! - але я прагну, хочу, -
до болю хочу! - сказати якесь таке слово i в якiйсь такiй новiй ситуацi┐,
щоб i ми, письменники, не пасли заднiх у нашому життi...
От! Перетворення природи... Не буде пустель, пiскiв, чорних бур!
Лiси... Дерева... Ставки...
А в лiтературi? Хiба в лiтературi нема пустель, нема байракiв, чорних
бур, суховiю?
А чому ж ми не беремося (рiшуче!) за насадження нових дубiв у
лiтературi?
Не думайте, що я не бачу рiзницi мiж лiсом i лiтературою! Бачу!
Але для того, щоб щось посадити чи посiяти, треба бур'яни виполоти...
Полоти треба!
А ми хiба за це взялися?
От сидить у лiтературi якийсь будяк N. примiром.
Вiн розрiсся, вкоренився, такий собi аж нiби хороший, - а
по-справжньому: росте, висмокту║ з лiтератури соки, а для лiтератури
нiяко┐ з нього користi.
Та хiба таких мало?
Скiльки ж ┐х, що притулилися, присмокталися лiтератури?!
А соки для них давай! Щоб вони жили!

25 грудня, 49. Шiстдесят лiт! I менi зда║ться, що хтось, десь прожив
отi шiстдесят лiт, а не я! Невже я вже такий старий?
Який тягар - шiстдесят лiт!
Iнодi менi так хочеться "пiдскочити", "перевернутись", пограти в
покотьола... А подума║ш: шiстдесят лiт! I... зупиня║шся.
Скажуть же: старий збожеволiв!
А я нiяк не збожеволiв, - менi не хочеться бути старим, i я ним нiколи
не буду!

7 червня, 50. Все життя гумористом! Господи! Збожеволiти можна вiд
суму!

20 жовтня, 50.
Я - письменник.
Прожив я шiстдесят уже з гаком лiт.
Трудне мо║ було життя.
Пiдходжу до фiнiшу.
Хто ж я, зрештою, такий?