"Остап Вишня. "Думи мо, думи мо..." (Укр.)" - читать интересную книгу автора

А якого було у Мишi Пилипенка смiху - здорового, веселого, забористого
i задеричастого...
Вiчна йому пам'ять.
Мене особисто опечалила смерть Мишi (а вiн для мене - Миша!) через те,
що сво┐м талантом вiн дуже був спорiднений з мо┐ми роботами, з мо┐ми
спробами звеселити людину...
Вiн багацько читав те, що я понаписував...
Спасибi йому за це!
М. X. Пилипенко - багата була натура, творча була натура, невсипуща й
невгомонна!
Приклади?
Якось прийшов вiн до мене, подивився i сказав-"Добре!"
За кiлька день, бачу, перед мо┐м балконом посаджено три дерева: два
каштани й явiр...
М. X. Пилипенко, виявля║ться, рано-вранцi прийшов, сам викопав три ями
i сам посадив три дерева. Причiм вiн сам, на сво┐х плечах принiс тi дерева
й посадив...
I досi тi дерева ростуть.
Щоправда, мiськрада випрохала в мене один каштан (чудесний каштан!) i
пересадила його кудись (для ансамблю), а натомiсть посадила менi "дорослу"
липу..
I тепер перед мо┐м балконом ростуть три дерева, що ┐х посадив Михайло
Харлампович Пилипенко.
Вони ростимуть довго! Але пам'ять про М. X. Пилипенка, про
замiчательного артиста, про к р е п к у людину, чесну людину, переросте цi
дерева...
Пам'ять йому буде вiчна!
Що ще хочеться сказати?
М. X. Пилипенко за все сво║ життя не випив, мабуть, i отакунько┐ чарки
горiлки, не викурив жодно┐ цигарки, - i ви дивiться: iнфаркт! Серце! I
людини нема! Фiзично вiн був як дуб! Та вiн же сам, сво┐ми руками
повикопував ями бiля театру iм. Франка, посадив дерева, - сам, самотужки,
тягав воду, поливав тi дерева i т. iн.
Здавалося, що здоров'ю цього здоров'яка кiнця не буде.
I от вам: iнфаркт - i людини нема.
Хай же буде йому земля така легка, така весела, як вiн був сам!

24 серпня, 52. Я прочитав у "Вiтчизнi" статтю "Радянський патрiотизм".
Ой, неправильно. Обвинувачувати Ол. Прокоф'║ва в непатрiотизмi?
Цього ладозького бiдняка, комб║да, мужика, безконечно залюбленого в
Росiю, в Батькiвщину...
Я не знаю - треба або нiчого не розумiти, або... краще не говорити...
А Маяковський?
Я не знаю, чи буде в мене час, щоб написати про В. В. Маяковського так,
як я його знаю.
Здохну, може, - i не напишу!
Повинен поки що сказати, що Маяковський був в е л и к и й чоловiк, з
отакенним серцем.
Благородства надзвичайного.
Менi пощастило знати Маяковського так, як, може, нiхто його не знав.