"Остап Вишня. "Думи мо, думи мо..." (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вилазили з нього.
Щодня, пiсля вистави, вечеряли з артистами в "Краснiй"...
Не пам'ятаю, в якiй п'║сi Чхе┐дзе по ходу п'║си говорить шепотом...
Але цей шепiт буквально розлягався в залi громом.
Вечерявши, я запитав Марджанiшвiлi:
- Як ви так могли зробити, що шепiт - грiм?
Поруч сидить Чхе┐дзе... Красавець мужчина i лагiдний, скромний,
тихий...
Що сказав Марджанiшвiлi?
- Пускай не сделает! Убью! I поцiлував Чхе┐дзе...
IV
Це, мабуть, 1908 - 1909 рiк.
Театр Соловцова...
Була така актриса Янова...
Ми були хлопчаками, завжди голодними, але театр ми любили до безтями
(чи ║ таке слово?).
I от, пам'ятаю, бенефiс Яново┐...
Все було спродано, все було загнано, щоб купити букета квiтiв для
Яново┐...
Купили.
I менi (який же я був з того гордий!) доручили того букета пiднести...
Нiколи не забуду...
Отой "привратник" провiв мене до убиральнi:
- Здесь вас какой-то мальчик спрашивает!
- Войдите!
I я не ввiйшов, а буквально впав в убиральню i ткнув того букета...
В убиральнi було багацько "панiв", пам'ятаю, дуже гостро пахло...
Вона, оте саме божество, навiть не обернулася до мене...
А хлопцi ж чекають:
- Ну як?
Я не знаю, що я сказав на оте "Ну як?", - менi було так боляче, так
мене пекло, що на найкращi мо┐ (нашi) почуття - навiть не обернулися!
V
От тепер гастролюють у Ки║вi занькiвчани. Хороший театр.
А я, грiшний, не хвастаюсь, - я колись на зорi його роботи, ще з
Корольчуком, за столом у "Краснiм ресторанi" в Харковi, бiдкалися, що
зробити, як зробити, щоб театр не вмер, не загинув...
Я не знаю, що саме, але щось було зроблено (чи я зробив, чи хтось
iзробив), що театр залишився, вирiс i прославив нашу культуру.
I зробив це Б. В. Романицький.
I В. С. Яременко!
I тiльки роботою, i тiльки трудом, i тiльки чеснiстю!
Скiльки ж треба було сили, снаги, любовi до театру (а значить, i до
народу!), щоб винести це все на сво┐х плечах, на сво┐й головi!
А голова (скажемо це щиро) - клалася!
По-настоящому - клалася!
I от дивлюся я на них, на Романицького, на Яременка, - такi ж чистi,
такi ж свiжi, такi ж мудрi, як i колись були, за нашо┐ молодостi!
I згадую чесний, прямий, трудний i чудесний шлях театру iм. М. К.
Заньковецько┐!