"Володимир Винниченко. Сонячна машина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Володимир Вiнниченко.

Сонячна машина


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


Присвячую мо┐й сонячнiй Укра┐нi
В.В


ЧАСТИНА ПЕРША

Авто м'яко, як уткнувшись у туго напнуту сiтку, зупиня║ться. При
воротах у суворiй готовностi застигла палацова варта - будь ласка, ворота
вiдчиненi. Але князь Альбрехт сидить непорушне, похиливши голову й нечутно
посвистуючи безкровними губами.
Так, пiсля трьох днiв рiзних заходiв - смiшних i образливих, потрiбних
i цiлком зайвих - нащадок могутнiх, всевладних монархiв Нiмеччини
добувся-таки до ворiт палацу "короля гумових препаратiв". Тепер його ще
мають обшукати з голови до нiг i тодi вже безборонне й милостиво
пропустять на свiтлi очi бiржово┐ величностi. А результат?..
Висхла, старомодна, напружено-велична постать, трудно спираючись на
палицю з срiбним гострим наконечником, помалу пiдводиться i сходить iз
авто. Вузькi, старечо-синi уста не перестають безжурно, легковажно
посвистувати. I коли агенти охорони його гумово┐ величностi ведуть нащадка
нiмецьких iмператорiв у масивнi, монументальнi ворота палацу, i коли вони
його делiкатно, коректно, але пильно й дiловито обшукують, i коли вiн iде
вгору парадною але║ю до будинку палацу, уста не перестають забуто,
напружено боляче посвистувати.
Так-от вiн, палац Мертенса! От вiн, новiтнiй. Версаль фiнансового
самодержця.
Вiн сто┐ть на горi; на горi, створенiй серед рiвнини мiццю й волею
володаря Нiмеччини, конкурента бога на землi. З кожним кроком на гору, до
трону, все ширше розгорта║ться панорама Берлiна. Лежить старий, покiрний
бiля нiг велетенсько┐ потвори, звано┐ палацом, i з глухим гуркотом кадить
йому тимiями сво┐х фабричних димарiв.
Князь Альбрехт часом зупиня║ться, щоб одпочити, i пiдводить голову
догори, до колосально┐ будiвлi. I тодi на устах його видушу║ться тонка
посмiшка людини, що знаходить заслужену сатисфакцiю у сво┐й вищостi. Стиль
омне┐зму! Розумi║ться, омне┐зму, все┐зму, всього, що тiльки можна зiбрати,
купити; щирий витвiр бiржово┐, нажерто┐ честолюбностi й претензiйно┐