"Володимир Винниченко. Терень (Укр.)" - читать интересную книгу автора

руку на вулицю; селяни, проходячи, чмокають руку й одходять. А батюшцi не
треба зайвих рухiв робить.
- Як хлiба, Данило?
Данило пiдводиться вiд руки i, надiваючи шапку, одповiда║:
- Та, слава богу, нiчогенькi...
- Ну, слава богу, слава богу...

Так i жили ми собi.
кдине, що було трошки незручне в цьому життi, це те, що я не мiг часто
i вiльно бачитись з Тереньом (поетом), - батюшка не любив його. Через те й
до парубкiв неохоче пускав.
- На вулицю, кажеш? "Яко кадило перед тобою..." А скажи, хлопче, Теклi,
нехай стара самувара наставить...
Сказано Теклi, самовар наставля║ться.
- Я, батюшко, хотiв би ввечерi до хлопцiв пiти.
Робота вся справлена... Недовго...
- До хлопцiв, кажеш? А, до хлопцiв, до хлопцiв... "Да iсправиться
молитва моя..." Щось там кнурець наш тихо дуже лежить. Га? Чи не сталось
йому чого-небудь. Подивись на його, Денисику...
Ну що ж? Увечерi, наспiвуючи "Да iсправиться молитва моя", я тихенько
перелiзаю через тин i йду на вулицю, у той бiк, де чу║ться спiв.
I от тiльки таким способом я мiг перевiрити, чи правду казав Терень, що
в селi спiвають його пiсень.
Дiйсно, бiльшiсть модних пiсень належало творчостi Тереня. Деякi ж були
в лицях. Iшли, наприклад, повз хату Галини Мочено┐. Галинка колись служила
у пана в горницях. Послуживши рiк чи два, вислужила собi добру хату,
грунт, пару коней, овець, корiвку. Хата була гарна, з великими вiкнами,
садочком, так що часом i сам пан вечорочком заверта║ до Галi.
Уже пiдходячи до хати Галинки, хлопцi роздiлялись на двi партi┐. В
однiй було всього два-три голоси, а в другiй останнi. Перед вiкнами всi
зупинялись i один голос здивовано починав:
Ой, чия ж та хатиночка скраю?
До його прилучались з його партi┐ й, також дивуючись, пiдхоплювали:
Ой, скажiть же, люди добрi, я не знаю...
Тодi друга партiя, весь гурт, як з гармати, випалював:
Панова!

I, ще не давши скiнчитись останнiй нотi, широко й розмашисте на все
село поясняв:

Ой, хатиночка та панова.
Перший голос не задовольнявся й зараз же запитував про iнше:
А чия то дiвчинонька-краля?
Його спiльники разом з ним додавали:
Та ще й зветься, як зда║ться, Галя?
Гурт з вигуками, з ачхиканням i на цей раз гримав:
Панова!

Ой, зда║ться, та дiвчина панова...
Потiм iшли iншi рiзнi питання. Часом такого змiсту, що пересказать його