"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

до старо┐ теми, вона рiшуче сказала:
- Ну, дядю, ти все ж таки вiдповiдж на мо┐ запитання. Я без цього не
пiду вiд тебе.
- Будь ласка, питай... - сказав Сергiй Петрович i в задумi почав мацати
себе по кишенях.
- Ти щось шука║ш, дядю?
Дядьо схаменувся i перестав мацати.
- Нiчого, це я так. Я недавно покинув курити й тепер, коли мене
що-небудь трошки схвилю║, хочеться курити. Та це нiчого, ти питай.
Маруся серйозно вдивилась у дядя й сказала:
- Добре. Так от, перше запитання, на яке ти не вiдповiв: чим саме ми,
Iваненки, можемо бути шкiдливими партi┐ й владi? Ми викону║мо, наскiльки я
знаю, все, що вимага║ться вiд нас. Ми працю║мо, ми платимо партiйнi внески
й державнi податки, ми ходимо на зiбрання, ми голосу║мо. Ми навiть нiколи
у себе радянських анекдотiв не розповiда║мо, хоча я ┐х дуже люблю, коли
вони дотепнi. Я просто не розумiю, чим ми можемо бути здатнi на шкоду?
Чим, дядю?
Сергiй Петрович чудно й пильно подивився на Марусю. Потiм тихо й сумно
вiдповiв:
- Правдою, дiвчино.
- Правдою?! Не розумiю. Якою правдою? Про що?
- Про все. А надто про те, що робить партiя та влада, як живе народ
наш, що дi║ться в свiтi, про все життя взагалi.
- Хiба партiя каже нам неправду?
- Неправду, дiвчино.
- Для чого??
- Для того, щоб сховати дiйснiсть, щоб не викликати проти себе
недовiр'я й обурення населення, щоб легше зберегти свою владу над ним.
- А хiба дiйснiсть така погана?
- Дуже погана, Марусю. Дуже погана.
- Чим саме?
- Стражданнями, несправедливiстю величезно┐ маси людей. Нищенням
правди. А що таке правда, спита║ш ти мене? Правда чи справедливiсть, це
теж закон життя. Це, Iвасику, теж немов би iнстинкт, себто сила в нас, з
якою ми родимось на свiт, яку ма║мо в спадщину вiд наших далеких-далеких
прадiдiв. Коли тобi, Iвасику, було три чи чотири роки, ти вже сильно
вiдчував неправду, несправедливiсть. А я тебе нiколи не навчав так
вiдчувати. Ти плакав i кричав, коли бачив, що кому-небудь робилась
несправедливiсть. Та навiть у деяких розумнiших тварин ║ цей iнстинкт
правди. Отже кожна людина, хоче вона чи не хоче, зна║ про це чи не зна║,
носить у собi цей закон правди -справедливости. Тiльки в одних,
здоровiших, нормальнiших людей, вiн дi║ дужче, iмперативнiше, як
говориться по-ученому, а в iнших, хворiших, ненормальнiших - слабше.
- То, значить, партiя хвора, а ми здоровi7 - здивовано поширила очi
Маруся,
Сергiй Петрович кинув пильним поглядом на небогу i немовби завагався з
вiдповiддю. Нарештi злегка покашляв i обережно почав:
- Бачиш, Марусино, тут виходить одне маленьке непорозумiння. Нам часто
кажуть: "партiя дума║ так i так", "партiя хоче того чи того", "партiя
наказу║ те чи те", все партiя, партiя. А в дiйсностi партiя як така, себто