"Володимир Винниченко. "Слово за тобою, Сталiне" (Укр.)" - читать интересную книгу автора

"термiт". "Дев'ятий" просить його також дiзнатись про справжнi настро┐
населення, про його ставлення до влади.
Степан Iваненко - Андрiй Зiнчук - ┐де в Укра┐ну. Людям, з якими вiн
зустрiча║ться, "кореспондент" розповiда║ про теорiю "трудово┐
колектократi┐". Суть ┐┐ поляга║ в тому, що, зважаючи на загрозу ново┐
свiтово┐ вiйни, яка знищить все людство, капiталiстичнi та соцiалiстичнi
кра┐ни мають погодитись на сво║рiдний експеримент: власнiсть ма║ належати
вiдтепер не капiталiстам i не державi, а трудовим колективам, тобто людям,
якi працюють на певному пiдпри║мствi. Коли б такий спосiб господарювання
(в по║днаннi з полiтичною демократi║ю) довiв би свою перевагу, то зникла б
i небезпека атомно┐ вiйни.]
Роздiл 10
З огляду на те, що Семен Семенович Строганов, будучи сильно занятий
державними справами, не мiг прийняти журналiста Зiнчука в iншi години, вiн
призначив йому iнтерв'ю в себе пiд час обiду. Як i бiльшiсть
високопоставлених осiб, а надто близьких до Полiтбюра ВКП(б) та
генерального секретаря компартi┐ Укра┐ни, чи краще сказати вiцекороля ┐┐,
Строганов жив у Липках[1], в чудесному "особняку". Особняк (як i кожне
житло високопоставлених осiб) був обведений з усiх бокiв високим муром, як
бiля тюрми, повз який день i нiч ходили вартовi. Пропуск за цей мур через
залiзнi ворота давався пiсля пильно┐ перевiрки документiв i часом обшуку.
Од ворiт до будинку, що стояв на горбi, iшла чудесна липова алея i з
ганку його видно було такий кра║вид, що вiд нього хотiлося з захопленням
крикнути. Запрошених на обiд гостей, розумi║ться, не примушують чекати в
приймальнi, а надто пiсланця "Правди", чи то пак Сталiна. Навпаки, це вiн
примусив чекати хазя┐в, бо назустрiч йому зразу ж вийшов сам Семен
Семенович, який, привiтавшись i взявши його пiд лiкоть, зараз же повiв
його до ┐дальнi. Там вiн представив його дружинi, молодiй дамi з модною
зачiскою i пофарбованим "плятиновим" волоссям, яка посадила його поруч
себе. В ┐дальнi вже були якiсь iстоти, але, видно, тако┐ невисоко┐ окости,
що не варто було представляти ┐м гостя (мабуть, секретарi, друкарки,
гувернантки та таке iнше), i дво║ дiтей. Цi останнi, хлопець i дiвчинка,
правда, мали такi свiжi, рожевi, чистi-чистi личка i такi яснi, веселi
очi, що вiн ┐м без представлення одверто посмiхнувся, i вони зараз же
вiдповiли йому ясним, довiрливим, охочим усмiхом.
- Якi чудеснi личка! - прихилившись злегка до хазяйки, сказав журналiст
Зiнчук i цим одразу привернув до себе серце матерi. Навiть сам Семен
Семенович посмiхнувся, i пiсля того за столом розiслався м'який
непримушений настрiй.
Семен Семенович звичайно за обiдом не любив говорити, але з гостем iз
Москви трошки зрадив свою звичку i говорив досить багато та весело.
(Правда, вiн сьогоднi одержав iз Кремля, вiд самого Полiтбюра схвальний
вiдгук на свiй останнiй секретний рапорт про загальний стан на Укра┐нi).
Сам огрядний, одягнений з елегантнiстю старих росiйських аристократiв, вiн
i очi, i уста, i навiть трохи роздушений нiс мав такi певнi в собi, такi
спокiйно-владнi, що не уявлялося, як можна було перечити ┐м у чому-будь.
- Любо, ти не так трима║ш виделку, - раз сказав вiн дочцi; сказав
спокiйно, майже м'яко, але i дочка, i гувернантка, i навiть мати злякано
схвилювались i вмить виправили це маленьке злочинство.
Ну, обiд був такий, якого Iваненко, бувши з радянським мiнiстром на