"Володимир Винниченко. Роботи! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

перон...
Максим хитав головою, слухав i навiть шепотiв iнодi губами, повторяючи
назвисько або адресу. А Людмила все ходила по кiмнатi, заклавши руки за
спину й дивлячись iнодi на його глибоким м'яким поглядом.
- Вже? - нарештi пiдiйшла вона до них.
- Зараз... Попроха║те Василя, щоб дав вам селянську одежу... Грошi
тратьте обережно... Коли справитесь, зараз же вертайтесь назад i зайдiть
або до товаришки, або до мене... Знайдете мою кватиру?
Максим хотiв сказати, але Людмила, якось хапаючись, хутко перебила:
- Вiн зайде до мене... Тут ще треба... шукати. До мене зайде!
- Менi все одно... - згодились "окуляри" i, поважно винявши гаманця,
стали одлiчувати грошi.
- Тiльки ви там даремно не сидiть, - серйозно звернулась Людмила до
Максима. - Зробите - й назад... Чу║те?
- Добре, - прошепотiв Максим i якось безнадiйно й покiрливо глянув на
не┐.

- Нате! - скiнчили "окуляри" й подали декiльки бумажок i одного
золотого. Максим обережно заховав ┐х в кишеню й взяв у руки клуночок, який
"окуляри" зав'язали в якусь синеньку хусточку, так що здавалось, нiби там
був хлiб або якась ┐жа.

Попрощались, i Людмила з Максимом вийшли.
- Ну, всього доброго, - зупиняючись бiля ворiт, прошепотiла вона й
протягнула йому руку. Максим подав свою й хотiв вже одняти, але Людмила
задержала ┐┐ й, помовчавши трохи, додала: - Глядiть же... Через тиждень
чекаю назад... Коли не поможеться "там", тодi... тодi що хочете...
- А тодi грошей дадуть у... Петербург? - живо спитав Максим.
- Як не поможеться "там", дадуть...
Максим несмiло потягнув руку i, визволивши ┐┐, хутко сховав в кишеню.

Людмила ще трохи мовчки подивилась на його i, наче скидаючи з себе
щось, зiтхнула й рiшуче промовила:
- Ну, йдiть!..
Максим зараз же рушив i, ще раз озирнувшись, темною тiнню замиготiв по
улицi.

Минуло три днi. Людмила вже рiшуче стала готуватись до арешту.
Понаписувала листи знайомим, написала листа старенькому батьковi, в якому
обережно натякала на те, що тепер може всяке бути з кожним", передала
грошi, якi мала, товаришам i навiть написала подання в телеграфну контору
об "отставцi" й порадила однiй товаришцi наготовити друге, щоб захопити
зараз же ┐┐ мiсце. На збiрки не ходила, до знайомих виходила рiдко, тiльки
iнодi навмисно виходила на улицю й тiшилась двома шпигами, якi зараз же
починали проводжати ┐┐.
Й одного тiльки бажалося ┐й: бути заарештованiй пiсля того, як побачить
Максима й довiда║ться, як вiн i що з ним. Про самий же арешт думала так,
як думають про щось неминуче, важке, але необхiдне. Але, чуючи навкруги
звiстки, що там заарештували разом трьох, там схопили просто на улицi, там
заманили в "участок" i засадили просто в камеру, ┐й iнодi не вiрилось, що