"Володимир Винниченко. Чорна пантера i бiлий медвiдь (укр.)" - читать интересную книгу автора

полотно, на якому, коли його одпинають i повертають, видно фiгуру жiнки,
схожо┐ на Риту, що схилилась над дитиною. На стiнах не видно малюнкiв,
тiльки рисунки вуглем або олiвцем.
В атель║ Ганна Семенiвна. Повна, поважна панi з добрим бiлявим лицем
i розумними великими очима. Ходить обережно повз дверi, що на веранду, i з
заклопотаною цiкавiстю непомiтно загляда║ туди. В розчиненi дверi далеко
видно покрiвлi будинкiв города, а напередi фiгури людей, якi гаряче
балакають мiж собою. Видно столик, на якому сто┐ть машинка спиртова, а на
нiй вариться щось у бляшанiй риночцi. Над риночкою клопотливо пора║тьс
Мiгуелес - горбоносий смаглявий юнак в оксамитовому пiджацi. Видно iнодi
спокiйно-флегматичну постать рудого Блека з червоними баками, виголеними
вусами й пiдборiддям. Вiн ходить, заклавши руки в кишенi бурих, широких
оксамитових штанiв, якi носять iтальянськi робiтники. Щось помiтивши,
Ганна Семенiвна швидко йде в лiвi дверi, силкуючись, щоб ┐┐ не побачили.
Зараз же за нею входить в атель║ Корнiй. Великий, трохи незграбний,
мiшкуватий, ма║ довге пишне бiле волосся, як грива, лице схожее на лице
Ганни Семенiвни, також з виразом добро┐, спокiйно┐ сили. Нахмурено, обома
руками розчiсу║ волосся назад i дрiбними кроками товстих нiг ходить по
атель║, поглядаючи часом у дверi на веранду. Сiда║ на канапу. Через якусь
хвилину входить Рита з веранди.
Дуже тонка, гнучка, одягнена в чорне, лице з рiзкими рисами,
розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике i грубе, але гарне.

Рита (щiльно й з жадiбним задоволенням вдивляючись в Корнiя,
пiдходить до нього. Немов здивовано говорить). Що з тобою, Нiю? Чого ти
так раптово втiк? Га?
Корнiй (кудовчачи волосся, силкуючись удати байдужого). Зовсiм не
втiк... Я втiк? От ма║ш...

Вiн ма║ звичай взагалi робити рiзнi рухи плечима, руками - то тре носа,
то поводить плечима, а особливо, як схвильований.

Нате вам, я втiк... Ха! От ║сть...

Рита. А нам всiм здалося, що ти втiк... Месь║ Мулен навiть сказав, що
ти побiг з таким виглядом, що так i зда║ться, як вибiжить бiлий медвiдь з
ломакою в руках.
Корнiй (встаючи). Месь║ Мулен - дурень, от i все... Месь║ Мулен!
Подума║ш...
Рита (з лукаво-радiсною непомiтною усмiшкою). Ну, месь║ Мулен не
дурень. Це вже, мiй Бiлий Медведик, трошки занадто. Месь║ Мулен - перш
усього знаменитий критик. I коли ти на нього будеш ревiти, то вiн тебе так
одрекламу║, що...
Корнiй (обурено). Na![1] To що, що вiн критик, так я повинен спокiйно
дивитись, як... (Спиня║ себе). А! Дай менi спокiй... I вже. Ма║ш...
Критик, як же... А, дай менi спокiй...
Рита (обережно, лукаво). Ти ревну║ш?
Корнiй. Na, ма║ш... От ║сть... Уже... Хаi Як же, розумi║ться, до
всякого французика. А, дай менi спокiй. Тiльки я от тобi скажу: коли
тобi вже нелюбий, ти вперед менi скажи, а потiм уже що хочеш. От. А