"Григip (Григорiй) Тютюнник. Син прихав (Укр.)" - читать интересную книгу автора

батюшки i перехрестилася до iкон, що ледь жеврiли в свiтлi лампадки. Тодi
сказала:
- Хлопчика, святий отче, привезли охрестити. То не вiдмовте, бо здалеку
ми.
- Кума? - спитав пiп, глянувши на Риту.
- Невiстка, батюшка. А то - внук, Борко.
- Угу. Хреститься вмi║те? - поцiкавився батюшка в Рити.- Нi? - Зiтхнув
не тяжко i не сумно, а як людина, якiй це не в новину, увiмкнув електричну
плитку й поставив па не┐ велику луджену миску з водою. Потiм пiдiйшов до
Рити, заглянув в обличчя Борковi й сказав лагiдно: - Спить младепсць? Хай
поспить, поки вода нагрi║ться. А хреститься, жiнко, так: склада║те
тросперстя, кладете його па чоло, потiм на живiт, па право й лiве плече.
Спробуйте.- I ледь посмiхнувся.
Рiiта звела руку, що стала раптом важкою, i перехрестилася.
- Оттак,- вдоволено прогув отець.- Просто i красиво. Звича┐ предкiв
сво┐х треба знати.- I звернувся вже до Дзякунки: - Хто ж буде младенця
держати? Вам, ви ж зна║те, не можна. Матерi - теж.
- А як матушку попросить? Може б, вона... Бо ми ж у такий свiт
забилися... Уважте вже, святий отче,- заблагала Дзякунка.
- Гаразд,- погодився отець. Попробував пальцем воду, зняв миску й
поставив ┐┐ па стiлець, ближче до покуття.- Крижмо ║? - спитав, iдучи до
дверей, що вели, мабуть, на кухню, де побрязкував посуд.
- к, отче, е,- поквапливо одказала Дзякунка й вийняла з кошика сувiйчик
ситцю.
Незабаром батюшка повернувся й зодяг ║пiтрахиль, що тьмяно сiяла
срiблом та золотом, i в свiтлицi стало ще урочистiше. Потiм увiйшла
матушка у всьому темному, привiталася тихо, взяла з рук у Рити Борка i
посмiхнулася ┐м ласкаво.
Батюшка правив по пам'ятi й швидко, як би добрий тесля тесав. Бас його
приглушено рокотав до iкон i то гучнiшав, то спадав до проникливого
шепоту; час вiд часу вiн хрестився тричi, пружно та замашно (тодi
хрестилася й матушка) i вклонявся iконам - самою головою, як розбалуваний
увагою публiки актор.
Борко, голенький, загорнутий лише в ситець - крижмо, вп'явся опуклими
оченятами в лампадку, посмiхався i вказував на не┐ пальцем.
Та ось батюшка вмовк, узяв зi столика ножицi й вистрггг у Борковому
чубчиковi хрестик, промовляючи: "Во iм'я отця, i сина, i святаго духа".
Тодi вмiсив пучку рудого волосся у вiск i вкинув у миску з водою. Матушка
розгорнула Борка, подала голенького на руки батюшцi, i вiн умочив його
ноженятами в воду - раз, вдруге i втрет║, примовляючи через паузи: "Во
iм'я отця... i сина... i святаго духа. Амiнь",
Рита почувалася немовби в напiвснi, немовби в тому, що вiдбувалося
зараз, замкнувся весь свiт i не було надворi нi сонця, нi попових курей,
нi накочено┐, аж блискучо┐ дороги степово┐ вiд Опiшнього сюди.
- Дар божий,- м'яко пробасив батюшка i чимось намастив Борковi лобик,
нiжки, рученята. В свiтлицi запахло оливою.
- Отрека║тесь лi от дiявола? - спитав пiп.
- Отрекаюсь,- прошепотiла матушка.
- Дуньте i плюньте.
Матушка тричi легенько дмухнула i тричi легенько сплюнула. I коли отець