"Григip (Григорiй) Тютюнник. На згарищi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

грудочки землi, яко┐ б вiн не роздавив босою п'ятою, i жодно┐ спички, яко┐
б не загнав у дитинствi,- лише там проглядали крiзь густий спериш латочки
голо┐, свiйсько┐ землi.
Федiр Несторович пiдiйшов до колодязя. Вiн перекосився i вгруз так, що
зверху залишився тiльки низенький, у двi цямрини[2], зрубець, густо
полатаний мохом. Заглянув униз. Вода була близько. В нiй плавало смiття,
стримiли жаби, розчепiривши лапки i вирячивши в небо пукатi холоднi очi.
Федiр Несторович ширнув у воду милицею, i жаби поринали.
- Ач, проклятi! - сказав ображено i навiть гнiвно, так наче йому вкрай
треба було набрати тi║┐ води...
Та ось у колодязi якось одразу споночiло, вода увiйшла глибше, зловiсне
заблищала зеленими бульбашками.
Федiр Несторович озирнувся - з-за Макарово┐ хати викочувалася хмара,
вкриваючи галявину передчасними сутiнками. Креснула блискавка, торохнув
грiм, немов на залiзний дах сипнули повну шаньку[3] каштанiв. I на якусь
║дину мить мiж народженням i смертю блискавицi вiн уздрiв на тлi хмари
бiлi стiни сво║┐ старенько┐ хати, перехняблено┐, з потрiсканою низькою
призьбою, по якiй спантеличено снували червоненькi божi корiвки, ховаючись
вiд негоди у призьбянi шпарки. Скаженiючий вiтер торгикав ворiтьми,
оббивав на акацiях рудi плюсклi млиночки, i вони хурчали в повiтрi, як
джмелi. А вiн з батьком вештався кругом копицi сiна, намагаючись удержати
┐┐ вилами.
- Терницю[4], Федю, терницю скиньмо нагору! - кричав батько i завзято
виблискував очима.
Але копичку таки перекинуло, i сiно цiлими оберемками покотилося в
грядки. Тодi батько жбурнули вила й сказали:
- Ну й грець з ним. Хай несе. Далi, як до конопель, бреше, не
занесе,плюнув i пiшли в хату, несучи в похилих плечах косарську втому.
А вiн залишився посеред двору - мiцний, дебелий, i вiтер не мiг
похитнути його на дужих ногах, тiльки чуприну рвав, аж викручував. Потiм
рушив дощ. Причiлкова стiна почорнiла,
у дворi забiлiли, крейдянi калюжки. В них плавало сiно i рудi акацi║вi
млиночки.
Катерина сварилася крiзь мокре вiкно, сердитенько ламаючи полохливi
тонкi брови, а син прилип п'ятiрнями до чорно┐ шибки i, склавши губи мов
до сопiлки, робив якiсь звуки - мабуть, перекривляв грiм. Навколо ротика
лежали в нього глибоченькi попружки, як у всiх дiтей, що недавно покинули
цмолити мамину цицю.
Увечерi, пiсля дощу, хутiр оповила темiнь, i трудно було розiбрати, де
блищать калюжки, а де - латки землi. Вiн сидiв за столом i читав при
каганцi iсторiю древньо┐ Грецi┐; батько сiк у ночовках тютюнове бадилля, а
Катерина примостилася з Дмитриком на полу i спiвоче гомонiла до нього: "Не
та-ак, зовсiм не так, ось як треба: сорока-ворона на припiчку сидiла,
дiткам кашку варила..." - тицькала пальцем у долоню, показуючи, як
поралася сорока. Син уважно слухав i повторював. Його слова рядочками
лягали мiж грецькими походами i тиранською гризнею: "Рекарона а прицьку
дiра, дiдi какшу варира..."
- Егей, чоловiче! - зринуло над узлiссям.- Сюди-и-и...
Федiр Несторович поворухнувся, з картуза полилася за комiр холодна вода
- йшов дощ. Ледве добрав, що то кличе його Макар. Старий стояв у