"Григip (Григорiй) Тютюнник. На згарищi (Укр.)" - читать интересную книгу авторагрудочки землi, яко┐ б вiн не роздавив босою п'ятою, i жодно┐ спички, яко┐
б не загнав у дитинствi,- лише там проглядали крiзь густий спериш латочки голо┐, свiйсько┐ землi. Федiр Несторович пiдiйшов до колодязя. Вiн перекосився i вгруз так, що зверху залишився тiльки низенький, у двi цямрини[2], зрубець, густо полатаний мохом. Заглянув униз. Вода була близько. В нiй плавало смiття, стримiли жаби, розчепiривши лапки i вирячивши в небо пукатi холоднi очi. Федiр Несторович ширнув у воду милицею, i жаби поринали. - Ач, проклятi! - сказав ображено i навiть гнiвно, так наче йому вкрай треба було набрати тi║┐ води... Та ось у колодязi якось одразу споночiло, вода увiйшла глибше, зловiсне заблищала зеленими бульбашками. Федiр Несторович озирнувся - з-за Макарово┐ хати викочувалася хмара, вкриваючи галявину передчасними сутiнками. Креснула блискавка, торохнув грiм, немов на залiзний дах сипнули повну шаньку[3] каштанiв. I на якусь ║дину мить мiж народженням i смертю блискавицi вiн уздрiв на тлi хмари бiлi стiни сво║┐ старенько┐ хати, перехняблено┐, з потрiсканою низькою призьбою, по якiй спантеличено снували червоненькi божi корiвки, ховаючись вiд негоди у призьбянi шпарки. Скаженiючий вiтер торгикав ворiтьми, оббивав на акацiях рудi плюсклi млиночки, i вони хурчали в повiтрi, як джмелi. А вiн з батьком вештався кругом копицi сiна, намагаючись удержати ┐┐ вилами. - Терницю[4], Федю, терницю скиньмо нагору! - кричав батько i завзято виблискував очима. Але копичку таки перекинуло, i сiно цiлими оберемками покотилося в - Ну й грець з ним. Хай несе. Далi, як до конопель, бреше, не занесе,плюнув i пiшли в хату, несучи в похилих плечах косарську втому. А вiн залишився посеред двору - мiцний, дебелий, i вiтер не мiг похитнути його на дужих ногах, тiльки чуприну рвав, аж викручував. Потiм рушив дощ. Причiлкова стiна почорнiла, у дворi забiлiли, крейдянi калюжки. В них плавало сiно i рудi акацi║вi млиночки. Катерина сварилася крiзь мокре вiкно, сердитенько ламаючи полохливi тонкi брови, а син прилип п'ятiрнями до чорно┐ шибки i, склавши губи мов до сопiлки, робив якiсь звуки - мабуть, перекривляв грiм. Навколо ротика лежали в нього глибоченькi попружки, як у всiх дiтей, що недавно покинули цмолити мамину цицю. Увечерi, пiсля дощу, хутiр оповила темiнь, i трудно було розiбрати, де блищать калюжки, а де - латки землi. Вiн сидiв за столом i читав при каганцi iсторiю древньо┐ Грецi┐; батько сiк у ночовках тютюнове бадилля, а Катерина примостилася з Дмитриком на полу i спiвоче гомонiла до нього: "Не та-ак, зовсiм не так, ось як треба: сорока-ворона на припiчку сидiла, дiткам кашку варила..." - тицькала пальцем у долоню, показуючи, як поралася сорока. Син уважно слухав i повторював. Його слова рядочками лягали мiж грецькими походами i тиранською гризнею: "Рекарона а прицьку дiра, дiдi какшу варира..." - Егей, чоловiче! - зринуло над узлiссям.- Сюди-и-и... Федiр Несторович поворухнувся, з картуза полилася за комiр холодна вода - йшов дощ. Ледве добрав, що то кличе його Макар. Старий стояв у |
|
|