"Михайло Стельмах. Правда и кривда (Укр.)" - читать интересную книгу автора

грi║ чи ятрить душу?
Перед церквою самотньо бовванi║ залiзна брама - огорожу навколо не┐ теж
проковтнула вiйна. Дибаючи цвинтарем, Марко здивувався: на снiгу ряснiла
безлiч дитячих слiдiв. Що тут було робити дрiбним пташенятам? I чи не
забагато див на сьогоднi: бiля школи зустрiв свою долю, а бiля церкви
дитячi слiди... Що ж то за жiнка була? Iоворила, неначе з яко┐сь забуто┐
казки чи книжки вийшла... А голос все'дно щось нагаду║ йому. Тiльки що?..
d таких роздумах Марко пiдiйма║ться на прочовгану паперть, гримить по
нiй костурами i плечима наляга║ на важкi церковнi дверi. Вони, зiтхнувши,
прогортають у куток встояну переддверну темряву, а до Марка пробива║ться
невiрний олiйно-сiрчаний блиск неживого промiння царських врат i неяснi
плями святих та богiв.
Але не царськi врата i не втемнiлi боги вражають чоловiка. Вiн з
подивом, недовiрою i навiть з пота║мним острахом викруглив очi, бо-в
церквi дiялось щось не те: бiля вiвтвря сто┐ть не батюшка в ризi чи рясi,
а кремезний, в офiцерськiй шинелi наопашки, рокiв тридцяти п яти
горбоносий красень, на грудях якого висяюють ордени i медалi.
"На порядний iконостас розжився чоловiк, тiльки чого iз ним у церкву
залiз? Богiв дивувати?" - тихенько хмикнув Марко, придивляючись до
невiдомого русочубого красеня. Бiля нього, на незастеленому поставцi,
немилосердно кiптюжить змайстрований з гiльзи снаряда свiтильник, нерiвно
кладе свiтло i тiнi на з'юрмлених i одиноких святих. А до поставця
по-братерськи притулились кобза i горбастий автомат.
"Навряд, щоб такий iнструмент коли у церквi лежав. Дивоглядiя, та й
годi!" - Марко ста║ недалеко вiд правого придiлу , де серед темного
малювання його колись дивувала свята Варвара, яка була схожа на святково
прибрану сiльську дiвчину в намистi, вишитiй сорочцi i вiнку.
Красень в офiцерськiй шинелi заглянув у розгорнену книгу, що з iншими
лежала на поставцi, випростався, випнув ковальськi груди, що аж обiзвалися
срiбним дзвоном, i зосереджено, навiть трохи артистично став перед святими
й низькуватим голосом почав говорити до них:

Один у другого пита║м:
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажа║м?
I, не дознавшись, умира║м,
А залиша║мо дiла.

Мальованi праведники i мученики, все бiльше й бiльше виходячи з теменi,
слухають незвичнi святi слова i строго мовчать. Мовчить i бог, тримаючи в
руцi поколупану землю. Напевне, i вiн нiяк не може збагнути, чого йому
доводиться замiсть теплих пахощiв ярого воску вдихати чадний бензиновий
сморiд i вислуховувати поезi┐ не Матвiя и Iоанна, а пророка Тараса.
Як i все несподiване, Марка захоплю║ оця дивовижна пригода в церквi, i
вiн уже з повною приязню дивиться на невiдомого i вирiшу║, що це артист.
"Вони химернi, можуть, коли нема людей, i богам читати вiршi. Може, це
й непогано - проходити репетицiю перед богами, щоб чути святiсть перед
людьми".
Незабаром здогад, що вiн ма║ справу з артистом, знаходить нове