"Михайло Стельмах. Правда и кривда (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- здивувалось i .обурилось усе обличчя Максима.
- Як же воно з пiдвалу Антонеску долежало в тебе до сьогоднiшньо┐
години?
- А ви дума║те, я тiльки одну пляшку взяв. собi на згадку про
Антонеску? Для чого тодi було ┐здовим служити в армi┐?
- А що тут: збори чи вистава? - одразу ж, ще не поздоровкавшись,
загримiв старий Дибенко.
- Ой мовчи, квмене, вiчно ти... - Мов бiль. стала бiля чоловiка
полохливоока з безнадiйно опущеними руками квмениха.
- Хiба ж я пам'ятник, щоб мовчати?. - витиска║ться з рамок одвiрка.
-Пропустiть i мене, люди добрi, до голови.
- До якого, дiду, голови? - здивувався одноногий Василь Тримайвода, на
грудях якого красувалися три ордени Слави i всi три - за "язики". -
Адресою помилилися.
- Мовчи i диш, розвiдко! - Старий гострозоре обвiв усiх поглядом, а
когось i плечем пiдштовхнув, добираючись до Марка.- Хоче, вилупок, щоб я в
такому дiлi помилився! Прийшов до справжнього голови - Марка Трохимовича
Безсмертного.
- Що ви, квмене Даниловичу, який я вам голова,- чудуючись, озвався
Марко.
- Не безiменний, не безрiдний i не чорти-що, а справжнiй, дово║нний, що
в головi i в душi ма║ понятi║ i до землi, i до людей, i до коней, i до
хлiба святого, i до риби у водi, i до птицi у небi, i до вдови нещасно┐, i
до сироти безрiдно┐! Що, може, брешу, люди?
- Правду кажеш, квмене,- першим обiзвався Зiновiй Гордi║нко.- Марко
чоловiк з любов'ю. Пам'ята║те, яка пасiка була за нього?
- Пасiка, пасiка,- перекривив його квмен.- Колись люди вiск до богiв у
свята носили, а тепер дехто до самогонщиць в усi днi тащить. То яка ж
пасiка не переведеться на трясцю.
- Мовчи, квмене, мовчи та диш,- болiено попросила квмениха.
- Сама помовчуй. Задобре i на горi живеться Безбородьку: очi i мако┐ди
вiд жиру i самогонки послухали. То як я буду теперiшнього голову
визнавати? - непримиренний полиск забився в очах-старого квмена. - Не
визнаю його - i край.
- А тебе ж, квмене, Безбородько хоч трохи визна║? - в'┐в Гордi║нко.
- Ми з ним живем, як рiзнi царства-государства. Я й сов║цьку власть до
двадцятого року не признавав, аж поки землю не отримав, бо розвьорстка
була. А тепер отого викрутня Безбородька. визнавай! Та за яку ласку чи
заслуги?-визвiрився на Гордi║нка.-Чи, може, за те, що цей недбалець
совiсть прогуляв, як червiнець, а хитростi напозичався? Мовчиш, нудьго?
Ото-то воно й ║!.. Доброго здоров'я, Марку.
- Добрий вечiр, дiду,сердечно здоровка║ться з старим.- Дозолив
Безбородько вам?
- Коли б тiльки менi, то пiвлиха було б. Хiба ж то робiтник? Вiн перед
очима-мелун, а за плечима-кладун.
Навколо пожвавiшали обличчя, а Марко весело похитав головою:
- Ви, дiду, нiчутiньку не змiнились.
-Таки нiчутiньку. Чого ж мiнятися дiду?-доторкнувся червоною вiд холоду
рукою до сивого акуратно пiдстриженого бурячка борiдки, яка доречно
подовжувала коротколице обличчя. - Я ж не той метелик, що "ура-ура" на