"Михайло Стельмах. Правда и кривда (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Хведю, ти чу║ш?
- Чую, - байдуже обiзвався хлопчак.
- Хто ж то гомонить у землi?
- Ось тут дiд Онисим, якому й досi вiсiмдесят шiсть рокiв, - засмiявся,
дивуючись, для чого дiдовi треба применшувати лiта. - А праворуч прожива║
сiм'я Гончаренкiв.
- Що ж вони роблять пiд землею?
- Хiба ж ви забули: всi люди тепер у нас у землi живуть, ┐┐ фашист не
змiг спалити.
Отак Марко i зустрiвся пiсля довго┐ розлуки з селом, про яке генiй
людства писав, що на Укра┐нi воно схоже на писанку. I ось ця писанка зараз
ледве окреслювалась у темрявi безладно розкиданими купинами землянок i
осиротiлими, снiгом завiяними печами, що не тiльки не грiли людей, але й
самi, як старчихи, тремтiли вiд холоду. То тут, то там, прямо з
пiдземелля, висiкалися тьмянi стовпи вогню, i село здавалося не селом, а
скупченням здрiбнiлих дiючих вулканiв. Ось нижче корiння старо┐ грушi
розверзлася глибiнь, засяяв прямокутний отвiр, а на його тлi, наче в кiно,
затремтiли людськi тiнi, обiзвалися голоси:
- Ой людоньки, послухайте мене, дурну бабу, i зробiть по-мо║му,
по-старосвiтськи.
- Не послуха║мо, i не просiть, мамо. Якi ж ви впертi, - обурився
молодий жiночий голос.
- I в кого ти, бiсова дочко, вдалася така неслухняна та пащекувата?
- У вас, мамо...
- Га-га-га, - загупав, наче в дiжку, пристаркуватий простуджений бас.
- Хiба ж тепер, людоньки, можна без попа? Новорождена душа повинна
святiсть чути, а ви ┐┐ одразу до загсу. Пiдросте - тодi випихайте хоч i
поза всi загси i / контори, - не вгавав перший жiночий голос.
- Ти втихомирся, Явдохо, i розсуди сво║ю розумною головою: де ж це
видано, щоб сина героя i до попа?
- Тепер таке врем'я, що про всякий випадок дитя треба носити i до бога,
i до загсу, тодi пуття вийде з нього.
- Не баламутьте, мамо, свiтом. Доконче вам треба розтривожити всiх...
- Сама баламутка, яких земля не знала. I що тiльки той герой знайшов у
такiй вишкварцi? Було до кого гнати сiллiси аж з фронту, - i жiнка голосно
схлипнула. Але ┐┐ одразу ж весело почав заспокоювати пристаркуватий бас:
- Що це, Явдохо, з тобою? Це ж хрестини, а не похорон. Покисла трохи -
i пiдсихай.
"Так це ж старий квмен". Лише тепер по прислiв'ю пiзнав голос
невгомонного i в'┐дливого дiдугана. Марко хотiв посмiхнутися, але хтось
невидимий перехопив i усмiшку, i подих, а тiлом поповзла комашня. Невже
ти, чоловiче, й досi не розучився хвилюватися?..
Земля нагло проковтнула свiтло й приглушила голоси двох свiтiв, що
зiйшлися в однiй маленькiй землянцi.
Через якусь мить Марко з подивом почув, що десь угорi ображено загудiли
бджоли. Де ж це видано, щоб у березневу темiнь, коли навкруги лежить снiг,
лiтала теплолюбна, схожа на краплинки сонця комаха? Чи вiн знову почина║
марити?
- Хведю, не чу║ш: наче бджоли гудуть?
- Еге ж, гудуть, - сказав, як про звичне. - Що ж ┐м лиша║ться робити?