"Михайло Стельмах. Правда и кривда (Укр.)" - читать интересную книгу автораколись привiльне i розма┐то красувалося його село.
За якихось пару годин Марко, хвилюючись, вбирав очима обриси полiв, що ввижались йому i в снi, i перед боями, i в усiх шпиталях. Ось поминути ще оце горбате згарище, i в широкiй роздолинi ма║ бути великий став. Колись Марко будував його, обсаджував молоденькими вербичками, зарибнював i тут вечорами прислухався до молодечих голосiв: Ой на ставу, на ставочку Кличе голуб голубочку. Куди тепер залетiли i де подiлися голуби й голубочки, що стрiчали тут зорянi вечори i перше кохання?.. Марко зручнiше вперся спиною в задок саней, а думки його кружляли i коло ставу, i коло всього села, i коло ║дино┐ хатини, яко┐ вже не було, i залiтали аж у тi кра┐, де й зараз бiснувалась вiйна. Темна тiнь ┐┐ майнула просторами i на мить притьмарила красу дня. Марко нахмурився, перекусив якесь солодкувате пересохле стебло, а Хведiр проткнув простiр пужаком. - Дивiться, скоро вже буде наш став. - Хведю, а як вiн - живе? Чи i його не помилували фашисти? - Хто живе? - не зрозумiв спочатку хлопчак. - Та став. - А-а-а. Живе. Воду не вб'║ш i не вивезеш. В низькодолi сумовито похиленi верби велетенською пiдковою охоплювали заснiжений став, а на греблi самотньо темнiв огрядний дерев'яний монах '. Вiн i справдi чимось був схожий На вгодованого ченця, який загруз у снiгу. - А риба ж ║ тепер, Хведю? Хлопчак задумався, потiм похитав головою: - Чого ж ти не зна║ш? - Бо коли нiмцi прийшли, то вони виловлювали рибу бреднями й волоками, а коли нашi гнали фашиста, - глушили толом: нашим не було часу ловити. - Паняй, Хведю, до греблi! Подивимось, чи ║ риба. - Як же крiзь отакенну кригу ви побачите рибу? - здивувався хлопчак, повертаючи конi до греблi. - I нащо вона вам? Ловити ж не будете? - I що з того? Не все, Хведю, старайся ловити, це не наймудрiше дiло. Ось тут можна й зупинити тво┐х рисакiв, де ти ┐х тiльки доп'яв? - пх дiд квмен в якихось рiзномасних воякiв вимiняв, коли тi драпали, вимiняв за останнього качура i пляшку самогонки. Ще обiцяв ┐м наловити ┐стiвних жаб, але тим воякам уже було не до ласощiв. Отакий був торг! А коли вже почав установлюватись колгосп, дiд привiв свою пару до голови i сказав, що зда║ ┐┐ добровiльно, але пiд розписку з круглою печаткою. "Може, ще й гербову бумагу скажете дiстати? - розсердився Безбородько. - Надокучати прийшли?" Дiд i собi не залишився в боргу: "Хоч ти, Антоне, й голова, але без документа тобi не вiрю. Бачиш, коли я йшов до колгоспу в тридцятому, то потайки збув сво┐ конi циганам. Тодi я був темним елементом. А тепер прилюдно здаю, виправляю пережиток, а ти ┐х не виправляв нi колись, нi тепер. Пиши розписку та хукай на печатку буряковим духом!.." Цими рисаками дiд квмен першим i заорював поле. - Живий дiд? - Живий. Так само конюхом працю║. - I так само всiх ла║? - засмiявся Марко, знаючи невгамовну вдачу |
|
|