"Михайло Стельмах. Правда и кривда (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Михайло Стельмах.

Правда и кривда


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



ЗАСПIВ

Бiй гримiв спереду, з бокiв i позаду. В ньому, як могли, металися люди,
технiка й покривало ночi; воно розпаханим скривавленим шматтям вiдривалося
од крайнеба, звивалось увись i знову, чадне, розпухле, смердюче, падало на
здиблену землю.
Прорвалися нашi, прорвалися й нiмцi!
Вогонь був таким, що в повiтрi снаряди стрiчалися з снарядами, мiни з
мiнами, гранати з гранатами. I тiльки "катюшi", мов жар-птицi вiдплати,
мов шматки невiдкритих комет, мов провiсники грiзного суду над фашизмом,
непереможно проносили через усе небо сво║ смертоносне ячання.
Божеволiло залiзо, божеволiли конi i шаленiли люди. Вiдблиски вибухiв
спалахували в ┐хнiх очах, у вiдблисках вибухiв темно маснiли калюжi кровi.
Танки iз землею зривали ┐┐, налiтали на танки, в знавiснiлому склiщеннi
виважували один одного вгору, вмелювались один в одного бiснуванням
гусениць i вогню.
Якщо на свiтi був бог вiйни, то вiн зараз ступав по цьому полi бою
технiчними ногами i вiддирай небо вiд знiвечено┐ землi.
На пагорбi пiд цiпами бою в жасi здригалося село. Фантастичнi сузiр'я
мiн вихоплювали i вихоплювали його з темряви, i здавалось, що хати хотiли
кудись летiти, далеко-далеко вiд усiх страхiть вiйни... I вони летiли - з
гнiздами лелек, з дитячими колисками, з недопитим життям.
На цвинтарi од вибухiв раз по раз здригалася ветха, казенного стилю
церковиця. В нiй бiля царських врат простягав у благаннi до Всевишнього
старечi руки застрiлений, смертю забутий панотець. Йому по старостi лiт
вдавалося, що з-пiд землi втiкають бiблейськi кити i що вже надходить
страшний суд. В церквi самi гасли свiчi i падали столiтнi боги.
Ось заскрипiли повiспленi шашелями дверi, i панотiць у жасi поточився
назад. Але з папертi входило не видiння страшного суду, а звичайнi,
змученi дiвчатка у вiйськовiй формi. Зiгнутi, закiптюженi, обсипанi
землею, вони заносили в церкву тяжко поранених бiйцiв i клали ┐х поруч з
богами. Ще не вийшовши з пекла бо┐в, стогнучи; командували i передавали
команди непритомнi, з широко вiдкритими очима во┐ни, i мовчали боги. Але
панотець помiтив, що i в них поширшали очi.