"Михайло Старицький. Останнi орли (Укр.)" - читать интересную книгу автора

об'║днаний релiгiйне шляхетський стан, не маючи в поневоленiй кра┐нi
серйозних суперникiв, поширю║ свою владу до цiлковито┐ неповаги закону, до
безмежного свавiлля; йому тепер не треба вже нi королiвсько┐ влади, нi
посполитих рушень для охорони вiд внутрiшнiх ворогiв сво┐х прав, а тому
воно й прагне звести короля лише до ролi парадного фiгуранта шляхетсько┐
пихи. Польська аристократiя, довiвши наприкiнцi столiття сво║ самовладдя
до безмежного деспотизму, з таким презирством i зневагою вже дивиться на
сво┐х королiв, що навiть цiлком байдуже ставиться до настановлення ┐х
росiйським урядом, немов зрiкаючись свого головного споконвiчного права.
Така була доля театральних представникiв Речi Посполито┐ - Михайла
Вишневенького, Августа II Саксонського й Станiслава Лещинського. В одному
тiльки польська шляхта дала сво┐м останнiм королям цiлковиту свободу:
переслiдувати православне духiвництво i його паству, немов це
переслiдування було покликанням фанатизовано┐ шляхти й символом iснування
Польського королiвства.
Пiсля остаточного вiдокремлення вiд Польщi Лiвобережно┐ Укра┐ни
польський уряд почина║ смiливо й зухвало дiяти проти православ'я в
залишенiй пiд його владою частинi Пiвденно-Руського краю: ║пископi┐
передаються унiатським владикам, а православним священикам не дозволя║ться
навiть пiдтримувати стосунки з ки┐вським митрополитом; у православного
духiвництва вiдбира║ться все церковне майно, й воно прирiка║ться на
цiлковитi злиднi й отупiння: братства, цi колишнi оплоти православ'я,
позбавляються сво┐х споконвiчних прав i пiдпорядковуються цiлком мiсцевим
владикам - унiатам... Усi новi постанови сейму i декрети короля,
спрямованi на приниження русько┐ i║рархi┐, звели зрештою особу священика
до хлопа, навiть нижче-до позбавленого прав банiти. Губернатори й економи
польських ма║ткiв почали примушувати священикiв працювати нарiвнi з
селянами; та, прирiвнюючи останнiх до робочо┐ худоби, дiдичi все ж таки не
дозволяли нiкому чужому експлуатувати свою власнiсть; що ж до
схизматського священика, то вважалося, що вiн належить усiм, i кожен
католик мiг мучити його, як йому заманеться... Нiкому було за нього
заступитися: селянство було пригноблене, мiщани й купцi - знедоленi,
пограбованi й майже зрiвнянi з хлопами. Чуже, нiмецьке магдебурзьке право,
дароване польськими королями для пiднесення мiст i змiцнення третього
стану, не дало бажаних наслiдкiв: з одного боку - старости, присво┐вши
собi верховну владу, принижували самоврядування, з другого - державнi й
володiльницькi побори знищували будь-яку можливiсть розвитку промислiв i
торгiвлi, з третього - суворий цеховий лад, монополiзувавши працю, убив
внутрiшн║ змагання, допускаючи конкуренцiю ║вре┐в, якi захопили врештi усе
в сво┐ руки.
Шляхетський стан, позбавивши прав усе iнше населення Речi Посполито┐,
сам розклада║ться, втрача║ благороднi прагнення славних часiв
Августа-Сигiзмунда, замiнюючи ┐х вузькими, брудними его┐стичними цiлями,
шаленством фанатизму, як релiгiйного, так i станового. кзу┐ти, прибравши
до сво┐х рук виховання шляхетського юнацтва, витравили з нього високi
традицi┐ свободи совiстi, любовi до батькiвщини й розвинули тiльки одне
прагнення - навернути всiх iновiрцiв у лоно католицько┐ церкви або стерти
┐х з лиця землi: одно слово, шляхтич зрештою перестав бути сином ойчизни,
а став лише слiпим виконавцем велiнь слуг Лойоли в iм'я величi папи.
Кiлька магнатських родин, роздiливши мiж собою територiю Речi