"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автораЯкже, так легко, без найменших втрат i зусиль скорив двi ратi, слухняними
поставив перед себе привiдцiв двох племен. Двох i одним заходом! Що то скаже, коли заговорить? - Хановi племенi утигурiв як i хановi племенi кутригурiв, - почули зрештою його голос, - не випада║ аж надто гнiватись на мене i мо┐ турми. Пождав, доки товмачi вклали до вух обох ханiв сказане, i иже потiм додав: - Турми мо┐ змушенi були втрутитися у сiчу мiж вами бо бачили: ви не розiйдетеся, доки не витнете один одного до ноги. А того не треба нi вам, нi жонам та родам вашим як не треба й тiй повинностi, що поклада║ться на всiх нас волею Неба. Перший одважився перечити Заверган. - Ми не просили об тiм хана, як i його турми. У нас сво┐ карби на утигурiв, i нiяка iнша повиннiсть не може примусити кутригурськi родi┐ забути про них. - Знаю. I все ж треба забути. - Утигури порушили покони предкiв: будучи нашими кревними i маючи ряд на мир та злагоду, скористалися вiдсутнiстю кутригурських во┐в i пiшли у ┐хню землю з татьбою, пролили кров наших родiв, пов'язали беззахисних i одвели ┐х на сарацинськi торги. За таке розплачуються кров'ю i тiльки кров'ю! - За сим разом хан Сандiл розплатиться золотом - тим що взяв iз роме┐в за удар сво┐м сородичам у спину i тим, що виручив на торгах за розпродаж тих же copoдичiв. Сандiл вирячив з дива чи з ляку очi, певно, мав намiр перечити, та тi║┐ хана утигурiв голiруч. - Проклятий шакал! Задушу, яко полоза! - Стiй! - Баян пiднiс руку, i того було доста, аби на хана кутригурiв кинулося одразу чотири обрини. А з чотирма навiть Завергановi, молодому i дужому, годi було упоратись: - Утямте собi: вiднинi ви мо┐ данники. За злочини i провини чи┐сь караю лиш я, за те, що захищатиму вас вiд меча i наруги iнших, платитимете дань ви. Коли приста║те на це, кладiть до нiг покору та й будьте вiльнi, коли нi, iдiть до сво┐х во┐в i готуйте ┐х до сiчi. Я й мо┐ турми братимемо це право мечем. Хани стояли мовчазнi й похнюпленi. Про те, щоб зiбрати зараз во┐в i злютувати ┐х у силу, здатну стятися з обрами, тим паче купно з сусiдами, годi й думати. А поодинцi анi утигурам, анi кутригурам не здолати обрiв. Помiркованiшим, як i личить старшому, виявився хан Сандiл. Ступив, осилюючи немiч, крок-другий уперед i тицьнувся Баяновi до нiг. Щось бурмотiв собi пiд нiс а Заверган тупо дивився па те i вiдмовчувався. - Я тодi лиш явлю покору, - пiдняв зрештою на Баяна очi, - коли знатиму, скiльки золота вiзьму з хана утиiурiв. - Третину того. що взяв вiн iз ром║┐в - тридцять тисяч золотих солiд. Ще тридцять пiде на наш стiл, решта - йому. Ну, а скiльки хан Сандiл виручив за розпродаж родакiв тво┐в, вiн сам, гадаю, скаже. XVI |
|
|