"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Якже, так легко, без найменших втрат i зусиль скорив двi ратi, слухняними
поставив перед себе привiдцiв двох племен. Двох i одним заходом!
Що то скаже, коли заговорить?
- Хановi племенi утигурiв як i хановi племенi кутригурiв, - почули
зрештою його голос, - не випада║ аж надто гнiватись на мене i мо┐ турми.
Пождав, доки товмачi вклали до вух обох ханiв сказане, i иже потiм
додав:
- Турми мо┐ змушенi були втрутитися у сiчу мiж вами бо бачили: ви не
розiйдетеся, доки не витнете один одного до ноги. А того не треба нi вам,
нi жонам та родам вашим як не треба й тiй повинностi, що поклада║ться на
всiх нас волею Неба.
Перший одважився перечити Заверган.
- Ми не просили об тiм хана, як i його турми. У нас сво┐ карби на
утигурiв, i нiяка iнша повиннiсть не може примусити кутригурськi родi┐
забути про них.
- Знаю. I все ж треба забути.
- Утигури порушили покони предкiв: будучи нашими кревними i маючи ряд
на мир та злагоду, скористалися вiдсутнiстю кутригурських во┐в i пiшли у
┐хню землю з татьбою, пролили кров наших родiв, пов'язали беззахисних i
одвели ┐х на сарацинськi торги. За таке розплачуються кров'ю i тiльки
кров'ю!
- За сим разом хан Сандiл розплатиться золотом - тим що взяв iз роме┐в
за удар сво┐м сородичам у спину i тим, що виручив на торгах за розпродаж
тих же copoдичiв.
Сандiл вирячив з дива чи з ляку очi, певно, мав намiр перечити, та тi║┐
митi заревiв, яко поранений бик, Заверган i, позбавлений бронi, кинувся на
хана утигурiв голiруч.
- Проклятий шакал! Задушу, яко полоза!
- Стiй! - Баян пiднiс руку, i того було доста, аби на хана кутригурiв
кинулося одразу чотири обрини. А з чотирма навiть Завергановi, молодому i
дужому, годi було упоратись: - Утямте собi: вiднинi ви мо┐ данники. За
злочини i провини чи┐сь караю лиш я, за те, що захищатиму вас вiд меча i
наруги iнших, платитимете дань ви. Коли приста║те на це, кладiть до нiг
покору та й будьте вiльнi, коли нi, iдiть до сво┐х во┐в i готуйте ┐х до
сiчi. Я й мо┐ турми братимемо це право мечем.
Хани стояли мовчазнi й похнюпленi. Про те, щоб зiбрати зараз во┐в i
злютувати ┐х у силу, здатну стятися з обрами, тим паче купно з сусiдами,
годi й думати. А поодинцi анi утигурам, анi кутригурам не здолати обрiв.
Помiркованiшим, як i личить старшому, виявився хан Сандiл. Ступив,
осилюючи немiч, крок-другий уперед i тицьнувся Баяновi до нiг. Щось
бурмотiв собi пiд нiс а Заверган тупо дивився па те i вiдмовчувався.
- Я тодi лиш явлю покору, - пiдняв зрештою на Баяна очi, - коли
знатиму, скiльки золота вiзьму з хана утиiурiв.
- Третину того. що взяв вiн iз ром║┐в - тридцять тисяч золотих солiд.
Ще тридцять пiде на наш стiл, решта - йому. Ну, а скiльки хан Сандiл
виручив за розпродаж родакiв тво┐в, вiн сам, гадаю, скаже.



XVI