"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу авторажиття або смерть люду кутригурського. Той, кому вида║ться нинi, що не те
кажу, завтра сам узрить, що я казав правду. Роди знемагають, кметi! Вiд суховi┐в, спеки, падежу. А коли так, чи треба уподiбнюватися зайцю, що тука║ куща iтаптрттотт;ого мудрiстю? Усi, хто чуп тут .iиiдуиiш, yuuitiiuлися: багата на злаки i всi iншi дари земля ║, бiльше того ║ слушна пагода прийти i сiсти на пiй володарями. Скажете, у нас не така сила, як у склавший? Так i землi ж нам треба склавшiам! Ма║ш! Вiд багатьох сподiвався почути таке, тiльки по вiд Коврата. Невже збився з путi й повiрив, що хан саме так хоче? Прокляття! За ним багато хто сто┐ть, можуть вчяти гору над помiркованiшими. Покон не дозволя║ хановi перечити радним, ба навiть виказувати свою прихильнiсть чи неприхильнiсть до ┐хньо┐ речницi. Одначе, коли висловляться всi, мусить пiдвестися й сказати сво║ слово - таке, щоб всiма сприйнялося i всiх утвердило в хановiй правотi. На що пошлеться, дошукуючись того слова, коли бiльшiсть мислитиме iнакше? Назве ту бiльшiсть недостойними бути привiдцями в родах? А чи личить йому, молодому хановi, виставляти себе так перед кметями? "Чому ж тодi ┐м личить виставляти мене перед усiх безтямком i вважати за безтямка? Еге, чому?" - Усi висловилися? - пiдвiвся i став на повний i не набагато менший, нiж у Коврата, зрiст. - Усi! - I сказали, що хотiли сказати? Мовчання. - Питаю: чи все сказали, що хотiли сказати? - Та нiби ж усе. кутригурського. Подiляю й ту, всiма сподiвану, мисль, що зараз ║ нагода пiти за Дупай i сiсти на лiпших, нiж ма║мо, землях. Та по подiляю всього iншого, кметi, i найперше пе подiляю поспiшностi. Кажете ма║мо знятися родами сво┐ми i йти з усiма пожитками негайно. Л я питаю: як же цс ми знiмемося й пiдемо з дiтьми, родовою старинею, пожитками, що ║ в кожному родi, на зиму глядячи? Чи встигнемо i землю взяти па меч i сулицю, i стiйбища розбити в одiбранiй у роме┐в землi, i про тепло в наметах подбати? Стужi там такi ж лютi, як i тут, на Онгулi, i поживи для себе, комопей, товару, що ║ в кожному родi, теж треба буде не менше, нiж тут. А ще хотiв би знати й таке: посяга║мо на Задунав'я i забува║мо чомусь, що перш нiж вийти в ромейськi землi й утвердити себе в них, ма║мо пройти по антськiй землi. Чому нiхто з вас не замислився, як пройдемо, коли анти сiли вже на самому Дуна┐ й перекрили колпсь доступну всiм гостипну цуп"? З мечем i сулiiцсю? Л чи етапе в пас сплп i па аптiв, i на роме┐в? Не етапе, кметi. Отож i гадаю собi: коли вже ми нацiлилися йти в ромейськi землi, спершу ма║мо пiти до антiв та скласти з ними ряд па мир i злагоду. Без того похiд наш у роме┐ не буде успiшним i пожиточним. - Досi ж всi ходили за Дунай та з-за Дунаю i по питали згоди. - Досi - так, а вiднинi не ходитимуть. Кажу ж, апти стали там ратною силою, сподiваюсь, розумi║те, що то по так собi. Кметi, мабуть, не сподiвалися такого - знов загомонiли. Та гомiн ┐хнiй не обiцяв уже бурi. - Хто ж пiде з сольством? На кого покладемо повиннiсть ублагати антiв, аби дозволили iти через ┐хню землю з миром? |
|
|